22 января, 2021 
adminGWP Юрий Зaйцeв: пoчeму «нaгуглить» нe пoлучится?
Aвтoр: Юрий Зaйцeв, рукoвoдитeль прoeктa «КУРС: Oсвітa».
Зaрaз нeрідкo лунaють прoмoви, щo цінa знaнь з кoжним днeм змeншується, щo всe нeoбxіднe для життя при бaжaнні мoжнa лeгкo і швидкo знaйти в Інтeрнeті і щo скoрo «нaтиснув кнoпку і все необхідне в твою дурну голову завантажиться автоматично, по Тирнету».
Шановні співвітчизники!
Від того, що хтось, хто добре вчився в школі, винайшов класний і швидко доступний інструмент з доступу до інформації у вигляді Google або Вікіпедії, для нас нічого не змінилося. Скільки б не винайшли «коробочок — перекладачів» і автопілотів — користуватися всім цим все одно буде людина. Скільки б прекрасний молоток не був, як би його не вдосконалювали — забивати цвяхи нам, ну або як мінімум вирішувати, куди їх забити. І що говорити в цю «коробочку — перекладач». Або — повідомляти автопілоту, куди їхати. І навіщо їхати (ні, ось цього не треба).
Ще у всім відомій оповіді Льюїса Керолла «Аліса в країні чудес» є крилатий вислів, сенс якого ми зрозуміли, лише дорослішаючи: «Треба бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти як мінімум удвічі швидше! У всьому є своя мораль, потрібно тільки вміти її знайти!»
Коли ти програміст і пишеш код, робити це потрібно швидко. Уже пізно постійно заглядати в ГітХаб за підказками, хіба що зрідка. Коли ти ведеш машину — ніколи дивитися в «Правила дорожнього руху», треба на дорогу. Хоч вони ось тут, поруч, у смартфоні, «на відстані витягнутої руки». Під час проведення уроку не заглянеш у підказки, а якщо і можливо, то зрідка і ненадовго. Не вийде знайти мораль у пошукових системах, не вийде потрапити куди-небудь далеко, навіть якщо йти, не те що повзти по-пластунськи, що ми нерідко і робимо.
Не вийде отримати заможну і щасливу країну, … не проводячи дистанційний урок (звичайний та не проведеш!), тому що «не вмію», «не було розпоряджень директора або «ОТГ-оно» або «вони не дізнаються / мені за це не платять / у мене немає Інтернету» тощо.
Учити і вчитися. І вчити інших. І знову вчитися. Практикуючи свої навички і відточуючи їх. І так по колу, точніше — по спіралі.
А дітки у нас розумні, як і ми були колись. Та ось тільки недовчилися (не треба лукавити, не нас не довчили, а саме ми не довчилися!), недоборолися, недочитали, недопрактикували.
Але є і хороше. Ось по мережі пішла «новина», що максимум інтелекту людина набуває до 60 — 70 років. Там, правда, далі «перешліть це трьом людям», але то такоє, писав, напевно, 40-річний, у нього ще є час «схаменутися».
До чого я це все? Геть — страх. Якщо ви вчитель або завуч — ось завтра ж йдемо до директора і наполягаємо, що ось прямо таки з такого числа ми перестаємо заповнювати ці дурні паперові класні журнали, ведемо лише електронні, а вивільнений час використовуємо на читання, самовдосконалення і купу інших різних корисних речей.
А якщо ви — директор, то робимо це самі, без жодних парафій і примусів колег — учителів і завучів.
Або беремося за щось інше корисне. Наприклад, знаходимо пару — трійку учнів, яких потрібно підтягнути по нашому предмету і допомагаємо їм. А якщо батьки за це заплатять, хоча б і трішки — взагалі буде здорово! А якщо батьки бідні або платити не хочуть — теж не біда, наразі подяка дитини вам гарантована довічно. Це з особистого життєвого досвіду!
І нікому не віримо, що «це дуже складно» або «у твоєму віці це непідйомно». Все у нас вийде! У наших же батьків і вчителів вийшло! Самим вивчитися вийшло, нас вивчити вийшло, та ще й подивіться навколо — скільки ще хорошого вийшло! Чим ми гірші? І скільки ще вийде!
Треба тільки вірити в себе, учитися, учити інших (не повчати, а саме вчити). І стільки ще хорошого вийде, «усьому свій час»!
Оригинал
Опубликовано в рубрике