24 февраля, 2020 
adminGWP Г. Сищук: сaмoe слoжнoe в рaбoтe учитeля — быть мaтeрью
Aвтoр: Гaлинa Сищук, учитeль, г. Xaрькoв.
Нaйсклaднішe у мoїй рoбoті — бути мaтір’ю… Aдeквaтнoю, врівнoвaжeнoю, підтримуючoю…
Xoч скільки диплoмів ти нe мaй, найрідніші — то твоя мертва зона. Бо вони у особистому просторі, вперемішку з емоціями, з внутрішньої сторони серця.
Я-вчителька розуміє дітей.
Перша половина дня з легкістю проходить під девізом «це ж діти». Дітям потрібно бути шумними, активними, радісно-вискітливими та непосидючими.
А от Я-мати хоче тиші.
Двоє шумних, активних, радісно-вискітливих невгамовиськ теж діти (шепоче мій мозок). Та все моє Я прагне спокою. Звичайної. банальної. тиші.
Я-вчителька допускає, що її зрозуміють не одразу.
Спокійно розбиваючи попередню фразу на коротші, більш конкретні блоки, повторюєш необхідне тричі, терпляче чекаючи результату. Бо у всіх різна швидкість сприйняття. Всі діти різні і мають право бути такими.
Та Я-мати мріє, щоб читали її думки.
Під вечір набридає бути папугою. І набагато легше зробити все власноруч, ніж знову , як Попка-дурак, повторювати і повторювати…
Я-вчителька розуміє, що конфлікти потрібні.
У колективі діти вчаться співіснувати і знаходити спільну мову. Ти вміло модеруєш ситуації притирки і відстоювання власної позиції, надаєш потрібні інструменти, допомагаєш порозумітися…
Але Я-мати ненавидить конфлікти! Дуже складно утримувати нейтралітет і спиратися виключно на факти. Емоційність моє все! І десь гли-и-ибоко під мамськими тривогами знаходиться досвідчена вчителька-психолог…
Це постійна внутрішня боротьба.
З роками я все ж досягла балансу і навчилася швидко вмикати розум, та все-таки не завжди… Іноді накриває… І думаєш: «Ну ти взагалі адекватна?»
Я спланувала свій день так, щоб між спілкуванням з класом і спілкуванням з синами була пара годин для мене. У цей проміжок вкладаю походи на манікюр, гуляю по магазинах (це такий кайф не слідкувати, щоб нічого не потягнули і не розбили загребущі рученята), прислухаюся до своїх потреб.
Вдома облаштувала власний куточок. Це місце мого дзену. Приємні для мене дрібнички, кольори і правило «по можливості не чіпати мати». Тут я ніби крізь ілюмінатор спостерігаю за домашніми. Відокремлююсь від них. Насправді вистачає 10 хвилин, і вже хочеться повернутися в родину.
Найважливішим кроком до цієї внутрішньої рівноваги став самодозвіл на відпочинок. Прийняття того, що ти потребуєш піклування. Вміння бачити власні потреби і відкрито говорити про них. І, о диво, виявилось, що домашні просто не вміють читати думок… І сприймаються бажання матері абсолютно з розумінням і бажанням допомогти…
Здорова адекватна мати — центр добробуту родини. Здорова адекватна вчителька — центр обертання галактики.
І це емоційне здоров’я та адекватність залежать тільки від нас.
Просто необхідно це собі дозволити.
Оригинал
Опубликовано в рубрике