9 января, 2021 
adminGWP И. Ящук: кoму нужны укрaинскиe нoбeлeвскиe лaурeaты?
Aвтoр: Иннa Ящук, дeкaн фaкультeтa нaчaльнoгo oбрaзoвaния и филoлoгии Xмeльницкoй гумaнитaрнo-пeдaгoгичeскoй aкaдeмии.
«Брaк рeсурсів пoвинeн кoмпeнсувaтися пeрeвaгoю в інтeлeкті,
дисципліни і винaxідливoсті.»
Лі Куaн Ю, бaтькo-зaснoвник сучaснoгo Сінгaпуру
Як нe дивнo, aлe пoчaти рoздуми з тeми вітчизняниx лaурeaтів міжнaрoднoї Нoбeлівськoї прeмії мeні б xoтілoся з цитaти кoлишньoгo лідeрa сxіднo-aзіaтськoї дeржaви. Дивним цe мoжe здaтися лишe нa перший погляд, особливо, якщо попередньо взагалі звернутися до приблизних даних про ендаунмент провідних університетів Північної Америки. Річний капітал, яким оперують ці навчальні заклади, вражає: Гарвард — 41 мільярд доларів, Єль — 30 мільярдів доларів, Стенфорд та Принстон — близько 26 мільярдів доларів кожен, Массачусетський технологічний університет — 18 мільярдів доларів. Це кошти, що витрачаються на дослідження, заохочення, стипендії чи гранти, обладнання, розробки та усе, що розвиває науку та сприяє роботі прогресивних майбутніх вчених.
Премія Нобелівського комітету вважається найбільш почесною відзнакою найперше серед науковців. Звісно, не варто зменшувати вартість премії в царині миру чи літературі, але саме наукові здобутки, удостоєні золотої медалі з профілем Альфреда Нобеля, мають колосальний вплив на розвиток цілої цивілізації. Відкриття та винаходи з фізики, хімії та біології зробили наш світ таким, як ми бачимо його зараз. Це дозволило рятувати життя людей, долати голод завдяки виведеним культурам рослин та видам тварин, пересуватися в повітрі швидше за звук та оперувати масивами електронної інформації у глобальній мережі. Але всі винаходи не падали на голову згори, як Ньютонове яблуко, а були створені талановитими та наполегливими людьми, які попередньо отримали необхідну освіту.
На превеликий жаль, за часи Незалежності Україна так і не здобула жодного нобелівського лауреата. Ми, безумовно, пишаємося всіма вихідцями з нашої землі, які у свій час отримували нагороду. Але наука і час не стоять на місці, і за сучасності жодне прізвище так і не було викарбовано у літописі найпочесніших науковців.
Скептики можуть припустити, що все значне вже дослідили й вигадали, але це аргументовано хибна думка. Світ довкола нас повний загадок і протиріч, що вперто чекають на своїх дослідників. Тим паче, що українські новини буквально рясніють статтями й сюжетами про значні успіхи як наших вчених, так і винахідників-аматорів у найрізноманітніших галузях… Але такі повідомлення завжди супроводжуються словами: «… На жаль, за браком коштів…»
Декому вдається привернути увагу, переважно, закордонних спонсорів чи меценатів або ж мігрувати за межі України та реалізовувати науковий потенціал на користь інших народів. Це, безумовно, добре для вчених і для людства в цілому, але ганебно для України.
На цьому моменті я повертаю думку у зворотній напрямок, оскільки головну причину відсутності нобелівських лауреатів ми з’ясували. Дійсно, українці за своєю природою є надзвичайно здібною, розумною та винахідливою нацією. Наші далекі пращури-козаки будували підводні човни, а зовсім недалекі попередники — комічні ракети й супутники. Ми здавна зналися на землеробстві та скотарстві, а зараз здатні селекціонувати витривалі й плодоносні рослини. Це в нас працює інститут, де однаково вміють зварювати метали і тканини органів.
Але це лише окремі винятки з правила про другорядність розвитку науки та дотаційний принцип розподілу коштів на освіту. І яскравим доказом цього є загальнонаціональний бюджет на всю освітню галузь — близько 5,3 мільярди доларів на рік. Підкреслюю, на всю освіту. Тобто вся наша система освіти не потягне навіть третини ендаументу Массачусетського університету в Бостоні.
І на підтвердження думки про пряму залежність кількості володарів Нобелівської премії від вкладу в освіту та науку: Гарвард — 160 лауреатів, Єль — 62, Стенфорд — 83, Принстон — 68 і Массачусетський технологічний — 97 людей, ім’я яких навіки лишиться в історії наукових звершень.
Але, як на мене, головне у цій ситуації — зовсім не кількість відзнак, а ставлення держави до своїх громадян та майбутнього. Адже наука, перш за все, покликана вирішувати як глобальні проблеми людства, так і локальні негаразди.
У нашій державі просто величезна кількість невирішених питань, що потребують глибокого вивчення та виправлення. Ніхто не знає їх краще, ніж ми, господарі своєї землі. Наші вчені спроможні на дива, але практично завжди для цього не вистачає грошей, обладнання, реактивів, даних, а подекуди й іншого важливого ресурсу — сучасних знань.
Погоджуюсь, що неможливо відкрити щось нове чи винайти унікальне, коли у твоєму розпорядженні осцилограф чи набір реактивів ще радянського виробництва. Ці інструменти вже послугували попереднім поколінням, а наша генерація вимагає відповідних сьогоденню засобів.
Коли Сінгапур стояв на початку вкрай непростих перетворень, унаслідок яких ця територія стала однією з найрозвиненіших країн Південно-Східної Азії, там панувала корупція, голод, хвороби, злидні та навіть на всіх не вистачало прісної води. Однією з перших реформ, як не дивно, тут була освітня: керівництво на чолі зі згаданим мною на початку Лі Куан Ю розуміло, що дуже скоро для досягнення добробуту їм знадобляться професійні кадри в усіх можливих галузях. Про це свідчить інший його вислів: «Я був переконаний, що наші люди в жодному разі не повинні були розвинути в собі звичку сподіватися на чиюсь допомогу. Якщо ми хотіли досягти успіху, ми повинні були сподіватися тільки на себе.» І ця думка виявилася цілковито правильною, а Сінгапур дійсно сягнув захмарних висот, включно з науковим розвитком.
Тому відповідь на запитання про українських Нобелівських лауреатів очевидна: вони потрібні нам, українцям. Зовсім не для того, аби втерти носа сусідам: наука має рівно слугувати всьому людству та робити його кращим, а не калічити чи обмежувати. Не для того, аби здобути світову славу — навіть один, але фундаментальний винахід може змінити життя абсолютно кожного жителя нашої планети.
Найперше такі вчені й такі наукові досягнення необхідні для нашої держави, аби здолати численні проблеми, що роблять нашу прекрасну землю кволою, токсичною та небезпечною, нашу націю хворобливою, деморалізованою та з невиправданим комплексом меншовартості.
І чим швидше ми, зрештою, це усвідомимо та почнемо вживати заходи саме в освітній галузі, тим швидше Нобелівський комітет нарешті визнає лауреатом громадянина незалежної України. А згодом — і наступних. Для цього у нас є розум, завзятість, жага і творчий потенціал. Сподіваюся, що в новому 2021 році цей процес бодай почне впевнене просування в потрібному омріяному напрямку.
Опубликовано в рубрике