Новости музыки и игр

Индустрия и oбрaзoвaниe: гдe грaнь этoгo взaимoдeйствия?

Укрaїнськa oсвітa змінюється — в 2014 рoці прийняли нoвий зaкoн прo вищу oсвіту, який зрoбив виші більш aвтoнoмними, a нa пoчaтку 2020 рoку — прo сeрeдню oсвіту, зaвдяки якoму шкoли тaкoж стaли більш фінaнсoвo сaмoстійними. Влaснe oнoвлeння систeми — oднe з нaйгoлoвнішиx зaвдaнь суспільствa, тaк і сaмиx унівeрситeтів, зoкрeмa. Вoни oтримують aвтoнoмію і рaзoм з цим пoступoвo нaбувaють прaв вирішувaти, як тa чoгo нaвчaти студeнтів. Нaсaмпeрeд мoвa йдe про навчальні програми — настав час їх змінювати та адаптовувати до сучасних потреб ринку. І як відбувається цей процес та у чому полягає взаємодія вишів з індустрією — я б хотів розказати у цій колонці.

Університети набувають автономії

Освіта має задовольняти потреби суспільства і відповідати на запити ринку. Зі свого боку, університети відповідальні забезпечити цілісний навчальний процес, починаючи від наповнення навчальної програми і закінчуючи методиками викладання. Але у цьому процесі виші мають досягти певних цілей, які їм ставить саме суспільство, а не система освіти сама собі. У іншому випадку університет не буде давати необхідні результати, незважаючи на кількість виділених державою ресурсів. Адже на законодавчому рівні сам по собі виш не має зобов’язань слідкувати за тенденціями та відповідати вимогам ринку, хоча з впровадженням автономії університети зацікавлені у цьому для збільшення кількості студентів.

Нюанс полягає у тому, що за часів планової економіки, скажімо, 40 років тому, як і значною мірою до 2014 року, держава сама організовувала навчальні замовлення, надавала директиви, чого навчати студентів і які спеціалізації відкривати і закривати. Зараз роль регулятора освіти передається від держави суспільству, яке говорить про свої потреби, зокрема, через ринок: яких спеціалістів не вистачає, кого вже забагато, тощо. Однак з мого досвіду роботи з університетами, лише ринку для цього недостатньо. Саме тому в ідеалі законодавство повинно врегулювати представництво індустрії в цих відносинах. В результаті, університети отримають обов’язок взаємодіяти з представництвами індустрії, які зможуть офіційно співпрацювати з освітніми закладами. А разом з цим відкриються такі можливості:

• Індустрія зможе оперативно доносити до вишів необхідність освітніх змін щодо знань випускників, контролювати такі зміни — забезпечувати актуалізацію цільових знань.
• Індустрія та бізнес зможуть активно впливати на розподіл особливих винагород, стипендій найкращим викладачам, керівникам, студентам університетів — так створюватиметься внутрішнє конкурентне середовище.
• А університети зможуть заохочувати представників індустрії до участі в освітній і науковій діяльності та створювати для них академічні ліфти, тощо.

Наразі ми живемо у інших реаліях — ми не маємо такого регулювання, але це не означає, що варто бути осторонь. Представники університетів насправді все більше цікавляться тим, що відбувається на практиці. Наприклад, на заходи від GlobalLogic приходили мої колишні викладачі. І, поспілкувавшись з ними, я дізнався, що у вишах є люди, які готові вислухати експертні думки представників індустрії щодо навчальних програм. Так фактично розпочалася наша спільна робота з оновлення навчальних програм для ЛНУ ім. І. Франка.

Як ми розпочали оновлення

Особисто я в процесі оновлення навчальних програм 3 роки, але загалом він триває довше. Починали ми зі спеціальності “Інформаційні системи і технології”, потім частково оновили ряд інших спеціальностей, зокрема, спрямованих на дуальну освіту. Конкретно я наразі очолюю роботу над спеціальністю «Сенсорні та аналітичні системи». Оновлюємо ми її другий рік і вже є результат — у 2019 році на перший курс Факультету електроніки та комп’ютерних технологій ЛНУ ім. І. Франка вступило 182 студенти, що є абсолютним рекордом за всю історію факультету. Навіть ще до незалежності України у ці стіни максимальний набір на перший курс за державним замовленням був 175 студентів.

Це сталося завдяки тому, що навчальна програма оновилася — вона стала більш прикладною і набагато краще відповідає сучасним вимогам ринку. Це було нашою метою і моєю головною мотивацією. Адже коли вчився я, мені і моїм одноліткам майже нічого не вдалося перенести з свого навчання на практику. Після університету для нас настав час кропіткої самоосвіти. І я не бажаю такої долі своїм дітям і нинішнім студентам — мені хотілось би спростити їм дорогу в індустрію.

Пригадую, як я одночасно начався й працював: прибирав аудиторії і деякі інститути, які на той час мали дещо кращу матеріальну базу. І коли я там був, я тихенько вмикав якийсь комп’ютер і намагався вивчити його роботу, швиденько написати якусь програму, щоб закріпити знання, дізнатися про щось нове. А коли згодом я писав дипломну роботу, то мікросхеми для приладу-прототипу доводилося замовляти на стихійному радіоринку, а доставка тривала три місяці або й довше. Треба було все планувати заздалегідь. Так, наше покоління йшло власним непростим шляхом. Натомість сучасні студенти мають все необхідне обладнання в наявності ще в університеті, і до цього забезпечення активно долучаються ІТ компанії.

Освіта — справа колективна

Для оновлення програми була створена команда, яка складалася з представників індустрії та викладачів і керівників факультету. Спочатку ми брали загальні навчальні плани і передивлялися актуальність усіх предметів, які там є. Викладачі показували своє бачення, а потім відбувалося спільне обговорення. Ми переглядали все, змінювали тематику, наповнення, деякі частини пропонували не включати, натомість наповнювали значною частиною нових тем. Були курси, які згодом взагалі відсторонили, а деякі було переформатовано — могли співпадати назви, але їхнє наповнення було значною мірою іншим.

Загалом, викладачі схвально реагували на такі зміни, але бували і непорозуміння. Ми як представники індустрії звикли до того, що й через 20 років роботи ти все одно вчишся, як у перший день. Якщо ти цього не робиш, ти покинеш цей ринок. Проте не всі викладачі поділяють такий підхід, багато хто з них навіть не знають, що такою є реальність в індустрії. Все ж як тільки вони почали сприймати нове, ми знайшли спільну мову і зараз стали хорошими друзями. Однак були й кумедні ситуації, наприклад, коли молоді працівники індустрії напівангломовним жаргоном програмістів спілкувалися з викладачами і завідувачами кафедрами. Певна річ, це не сприяло діалогу. Однак такі ситуації траплялися рідко.

Якби ж зараз хтось з моїх колег вирішив доєднатися до модернізації освіти, я б їм сказав, що не варто брати за взірець якийсь один приклад. Ми цінні тим, що ми різні. Є люди, які не знають повний цикл освітнього процесу, але вони можуть поділитися кількома гарними ідеями, наприклад, до конкретної лекції з певного предмету. Найголовніше у всіх нас — мати поклик, бажання до волонтерства. А далі просто майте терпіння, будьте дипломатами, старайтеся порозумітися і тоді вже можна досягти своєї мети.

Висновок

Кожен має свої мотиви, коли приєднується до освітніх змін. І важко оцінити, чи це оновлення відбувається лише з ініціативи викладачів та керівників вишу або ж через системні зміни в галузі освіти. Наразі університети мають запит на консультацію практиків. І ця взаємодія допомагає покращити підготовку студентів і частково задовольнити потреби ринку. Мені здається, що суттєві системні зрушення ще попереду, і до того часу індустрія буде намагатися підтримувати освіту, особливо, у ІТ-сфері.

Анатолий Шупарский, Strategic Solution Architect, GlobalLogic.