2 декабря, 2020 
adminGWP Иннa Ящук: ктo и кaк будeт учить пятилeтoк в пeрвoм клaссe?
Aвтoр: Иннa Ящук, дeкaн фaкультeтa нaчaльнoгo oбрaзoвaния и филoлoгии Xмeльницкoй гумaнитaрнo-пeдaгoгичeскoй aкaдeмии.
Дo шкoли у 5 рoків — чим вaртo кeрувaтися при рoзгляді тaкoї нoвaції в oсвіті.
Зa oстaнні дeсятиліття укрaїнськa систeмa oсвіти пeрeнeслa бaгaтo нoвoввeдeнь в ім’я пoкрaщeння тa пeрexoду на новий, сучасний рівень. Спочатку термін шкільного навчання подовжили на рік, а днями знову у МОН заговорили про ідею починати навчання раніше — з п’ятирічного віку. З позиції досвідченого педагога я вбачаю як позитивні, так і можливі негативні наслідки новації, а також зовсім не виключаю протидію впровадження ідеї з боку батьків.
На моє переконання, ідея навчання п’ятиліток цілком придатна для розвитку та культивації. Головне у цьому — правильно підібрані методики та відмінна від типової форми навчання. Власне, про це й написав у своєму Telegram-каналі очільник Міністерства освіти Сергій Шкарлет.
За умов раннього початку здобуття освіти зовсім не йдеться про типове для розуміння пересічних людей шкільне навчання: за партами, з тривалими уроками та короткими перервами, домашніми завданнями тощо. Форма навчання має брати до уваги вікові психофізіологічні особливості дітей та відповідати їхнім потребам і можливостям. Але в жодному разі не йти всупереч: інакше можна «відбити» бажання відвідувати школу та вчитися загалом на все подальше життя.
Станом на зараз діти йдуть до першого класу з шести-семи років і навіть за такої, здавалось, незначної різниці педагоги помічають вагомі розбіжності між здібностями дітей. Звичайно, шестирічки, чиї батьки забезпечили певний рівень дошкільної підготовки зі спеціалістами, почуваються більш впевнено на рівні зі старшими на рік дітьми. А подекуди навіть демонструють кращі результати. Але потенційно семирічна дитина має перевагу в здатності концентрувати увагу суто за віковим критерієм. Також варто зауважити, що далеко не всі батьки в змозі гарантувати молодшим дітям дошкільну підготовку: як з фінансових можливостей, так і багатьох інших. А значить, не можна перекладати відповідальність за успішність: держава має забезпечити однаково рівні умови всім дітям, незалежно від вкладу їхніх батьків.
Саме тому в питанні початку освіти з п’ятирічного віку слід робити ставку лише на спроможність системи освіти побудувати ефективну та, я б сказала, своєчасну програму. У цьому віці для всіх дітей основною формою активності є гра. Тому якщо зробити ігрові методики такими, що домінують у навчальному процесі, рання освіта цілком припаде до душі юним учням.
Але це перший аспект питання, що стосується безпосередньо учнів. І якщо за дітей можна бути більш-менш спокійними — зрештою, зараз у п’ять років вони відвідують дошкільні навчальні заклади, де успішно граються та навчаються — то ставлення до інновації батьків мене бентежить значно більше.
Тут варто озирнутися назад та пригадати попередні реформи: дванадцятибальну систему, дванадцятирічне навчання та нещодавнє впровадження Концепції Нової української школи. Несприйняття батьками нових умов навчання їхніх дітей, особливо якщо в часи батьків «було інакше», однозначно відбивається на ставленні учнів до навчання. Тому перед глобальним впровадженням навчання з п’яти років вважаю за потрібне провести роз’яснювальну роботу з батьками майбутніх першокласників, а в ідеалі — ще й з бабусями та дідусями, які відіграють далеко не останню роль у позашкільному процесі й точно далекі від всіх реформ останніх десятиліть.
Використання досвіду інших країн, звісно, дає нам велику перевагу, але, на мою думку, не може бути однозначним. Якщо у США, Великобританії чи інших розвинених країнах у школі навчаються з п’яти років й така практика добре себе зарекомендувала, це не означає, що банальне калькування дасть позитивний результат у нас. Слід зважати на національні особливості, соціальну структуру кожної окремої країни та багато інших факторів. Разом із тим, карт-бланш для уникнення можливих прорахунків на основі глибинного аналізу зарубіжних практик — не єдина перевага. Українська система освіти вже може черпати аналітичні дані з НУШ, де концепція також тяжіє не в бік класичної шкільної освіти.
І наприкінці ще одне важливе питання — а хто навчатиме п’ятиліток? Чи візьмуться за цю делікатну справу сучасні педагоги початкових класів, а чи ліпше перепідготувати вихователів дитячих садочків? Я обстоюю думку, що нова методика має бути реалізована новими спеціалістами. Тому неможливо поспіхом намітити старт нововведень і, скажімо, з наступного 1-го вересня набирати у школу юних учнів.
Найперше, вже сформована концепція має бути впроваджена у навчальних закладах педагогічного спрямування та центрах перепідготовки освітян. І лише після тривалого та ґрунтовного навчання, спеціалісти нової генерації мають реалізовувати на практиці амбітний задум.
Таким чином, вважаю ідею МОН дієвою, але ще далекою від ідеалу та встановлення конкретних часових меж для початку реалізації. Головне, аби на заваді високій меті не став звичайний поспіх. Інакше є велика вірогідність позбавити щасливого дитинства чи навіть морально травмувати ціле покоління майбутніх першокласників. Адже завжди слід пам’ятати, що головним пріоритетом як Міністерства освіти та науки, так і навчання загалом є інтереси самих дітей.
Опубликовано в рубрике