Новости музыки и игр

Мeжкультурнoe вoспитaниe: чтo слeдуeт знaть рoдитeлям и учитeлям

Жизнь сoврeмeннoгo чeлoвeкa динaмичнa и мoбильнa. В нeй пoявляeтся всe бoльшe вoзмoжнoстeй для взaимoдeйствия прeдстaвитeлeй рaзныx культур и нaрoдoв, чeм кoгдa-либo прeждe в истoрии. Кaк приучaть к этoму шкoльникoв, узнaвaли журнaлисты прoeктa «Нaвчaємoсь рaзoм: дружня шкoлa».

Гoтoвність жити в міжкультурнoму сoціумі, цінувaти різні пoгляди, aдaптувaти свoю пoвeдінку для взaємoдії з прeдстaвникaми різниx культур – oднa з глoбaльниx кoмпeтeнцій сучaсниx шкoлярів, нaд рoзвиткoм якoї прaцює світoвa спільнoтa. У новому українському Державному стандарті початкової освіти також передбачено формування навичок міжкультурного спілкування учнів. Окрім вивчення іноземних мов із першого класу, дітей мають навчати ставитися з повагою до відмінностей культур і традицій, до різних думок. 

За результатами цьогорічного дослідження «Всеукраїнський омнібус», 60,3 % українців позитивно ставляться до представників інших країн, вважаючи, що вони збагачують наше культурне життя. Нині на території України проживають представники близько сотні різних етноспільнот, що становить 22 % населення держави. 

Про методику виховання толерантності, важливість етнокультурної соціалізації дітей та узгодження традицій і законів говорили з журналісткою, етнологинею, методисткою Національного музею історії України Ярославою Музиченко та юристкою-міжнародницею, експерткою з прав людини, прав біженців та мігрантів Мариною Чугуєвською.

Етнічна ідентичність: як і навіщо виховувати

У педагогіці є принцип послідовності вивчення культур: спочатку дитину знайомлять із культурою її народу, потім із культурами найближчого оточення та зі світовою культурою. 

Ярослава Музиченко

«Швейцарський філософ та психолог Жан Піаже розробив систему становлення етнічної ідентичності. За його даними, уже в 6–7 років дитина здатна усвідомлювати свою етнічну приналежність, а у 8–9 може виокремлювати її за певними ознаками мови, культури, традицій, – зазначає етнологиня Ярослава Музиченко. – У радянські часи побутувала ідея, що міжетнічні конфлікти зникнуть, якщо притлумити національні почуття, багато було зроблено для виховання “нової людини”, але це виявилося помилкою. Етнічне та релігійне дуже глибоко закарбовано в свідомості. Якщо людина ставиться з повагою до власного етносу й власної культури, вона буде так само ставитися й до інших. Пізнання інших без поділу на кращих чи гірших, але з усвідомленням унікальності кожного збагачує нас інтелектуально та духовно, дає змогу відчувати власну самобутність». 

Практика толерантності

Нині педагогів навчають роботи з учнями без урахування їхньої приналежності до певного етносу чи культури, але увага до цих аспектів покращила б освітній процес. Наприклад, розповідаючи про традиції Великодня, учитель може почути від учня з родини римо-католиків: «А ми вже відсвяткували!» Також маємо дві дати святкування Різдва та Хануки – юдейського «свята восьми свічок». Без пояснень таке розмаїття традицій не просто зрозуміти.

«Варто було б увести до курсу освіти педагогів дисципліну “Історія та культура етнокультурних спільнот України”, щоб уникнути курйозів, – говорить Ярослава Музиченко. – Толерантність має єдиний корінь. Не буває толерантності до інших народів та культур без загальної толерантності до тих, хто вирізняється із загалу. Батькам й учителям варто транслювати дитині принципи її, зокрема принцип поваги до зовнішності, поглядів, культури та релігії іншого. Також важливо, щоб у медіа не було тиражування негативних етнічних стереотипів і мови ворожнечі, а створювався загальний позитивний фон». 

Якщо ми хочемо навчити дітей міжкультурного спілкування – потрібно розробляти стратегічні програми, які охоплюватимуть дитсадок, школу, залучати позашкілля, дитячі табори, проводити інформаційну кампанію і вкладати в це великі кошти. Усе працює тільки комплексно, переконана експертка.

Дні культур

Дієвою практикою знайомства дітей з етнокультурним розмаїттям є так звані дні культур. 

«Працюючи в міжетнічному таборі “Джерела толерантності”, я помітила, що українські діти, яких у таборі понад 60 %, знають про свою культуру значно менше, порівнюючи з дітьми вірменських, грецьких, румунських, угорських, болгарських етнокультурних спільнот, – зазначає етнологиня Ярослава Музиченко. – Побачивши, як маленькі вірмени чи греки шанують свою культуру, із гордістю одягають костюми, презентують страви, українські діти дивуються, але починають більше цінувати своє». 

Для дитини важливо пізнавати життя з різних ракурсів. За можливості – мандрувати Україною та світом. Також було б чудово, якби діти, знайомлячись з іншими культурами в школі, вивчали не лише факти й дати, а також занурювалися в них. Учні молодших класів, котрі не бували за кордоном, можуть пізнати світ іноземців, яких вони ніколи не бачили, перевтілившись у ці образи. 

«У школі, де я навчалася, проводили щорічне Свято народів. Кожен клас представляв певний народ. Ми дізнавалися про культуру Литви, Латвії, Грузії та ін., шили костюми, вчили пісні, танці, готували виступи. Так з’являється досвід пізнання іншого народу крізь власні переживання. Це дуже розвиває дітей, підносить їх над буденністю й підвищує загальний рівень культури. Така форма роботи доцільна й для вивчення етнічних груп різних регіонів України: гуцулів, лемків, бойків, подолян, слобожан», – радить експертка. 

Як боротися з етнічними стереотипами?

Страх «чужих» був притаманний первісним людям, коли кожен чужинець ставав потенційною загрозою. Нині на заваді міжкультурному спілкуванню часто стають страхи й негативні етнічні стереотипи. 

Пані Ярослава зазначає, що це психологічна установка, яка діє на емоції. Вплинути логічними аргументами неможливо, але можна перепрограмувати, створивши сильний позитивний образ, котрий діє на емоційну сферу. 

«Важливо через освіту включати в коло “своїх” якнайбільше людей. Було б чудово, якби “своїми” для нас стали всі люди на планеті», – підкреслює Ярослава Музиченко.

Традиція чи закон?

Ми можемо захоплюватися мовою, музикою, національною кухнею певного етносу, проте не всі культурні надбання і традиції варто наслідувати. Юристка-міжнародниця Марина Чугуєвська пояснює, що для сучасного демократичного суспільства важливо узгоджувати традиції із законодавством. 

Марина Чугуєвська

«Закони демократичних країн створюють на основі міжнародних стандартів і прав. Люди зобов’язані цих законів дотримуватися навіть попри свої традиції. Наприклад, у Франції кожному гарантується свобода віросповідання, але пропаганда релігії вважається незаконною. У державних органах заборонено носити одяг, прикраси, що демонструють приналежність людини до певного культу чи релігії», – говорить пані Марина.

Експертка припускає, що комусь такі норми можуть здатися виявом нетолерантності, але є закон, і його не обговорюють.

«Приміром, у деяких народів побутує “традиція” не віддавати дітей до школи або обмежувати їхню освіту початковими класами. Бойкот освіти чи примусові шлюби неповнолітніх – пряме порушення закону, це може каратися штрафом, ув’язненням або позбавленням батьківських прав. Це не питання толерантності чи утиску традицій. У Європі нині багато біженців, які покинули свої країни задля уникнення раннього шлюбу або гендерно зумовленого фізичного насильства на кшталт традиційного для певних народів обрізання. Це є вагомою причиною для надання їм притулку задля захисту життя та здоров’я. Із деструктивними традиціями ведеться активна боротьба, людям пояснюють, чому такі традиції неприпустимі в сучасному світі, а права важливіші, ніж прадавні, але оманливі уявлення про роль жінок чи виховання дітей», – розповідає Марина Чугуєвська.

Успішне життя в глобалізованому світі потребує навичок мирного міжкультурного спілкування, здатності до конструктивного діалогу та безумовного дотримання прав людини. Завдання Нової української школи – максимально сприяти розвитку цих якостей у школярів, але ефективність залежить від готовності кожного з нас відкриватися новому.

Наталья Шаманова, журналистка проекта «Навчаємось разом: дружня школа».

Этот материал был создан при финансовой поддержке Европейского Союза и Министерства иностранных дел Финляндии. Содержание публикации является исключительно ответственностью автора и необязательно отражает взгляды Европейского Союза, Министерства иностранных дел Финляндии.