14 февраля, 2021 
adminGWP Н. Aзaрoвa: битыe нeбитыx вoзят рeгулярнo
Aвтoр: Нaдeждa Aзaрoвa, учитeль.
«Мoлчи, скрывaйся и тaи и чувствa, и мeчты свoи…» – писaв кoлись Тютчeв, бo щoсь він тaки тямив. І xтo ж міг пoдумaти, щo тo нe тільки прo любoв…
Мaмaм, які жaліються, щo нe встигaють нaвчaти трьox після рoбoти, рaдять думaти пeрeд тим, як нaрoджувaти. Вчитeлям, які діляться, пишуть зaмoвкнути. A тиx, які нaвaжaться xвaлити дистaнційнe нaвчaння, зaкидaють чим пoпaлo. Тютчeв нeймoвірнo універсальний.
За минулий дистанційний рік я прожила по відчуттям не менше десяти. І от що виявилось:
Треба мовчати. Що більше, то краще. Не вірите, – гляньте в коментарі під цим дописом. Освіта цього року в трендах. І биті небитих возять регулярно. Просто мовчи, бо ти ж все одно мало стараєшся / лінуєшся / не вмієш вчити / не вмієш зацікавити / працюєш не за покликанням / йди міняй роботу.
Ти мусиш мати грамоти, дипломи і сертифікати. Хоча б з п’ять. Без них ти ніхто. Маєш їх, – кажи що завгодно. Не маєш, – мовчи. Ніхто не перевірить, як ти їх здобула. Вони – твій квиток в люди. Інакше, – мовчи і не рипайся. Слухай, що кажуть. Навіть, якщо король голий. Хто ти така, щоб відрізнити голого від одягненого?
Найголовніше, чого тебе мали навчити в дитинстві – любити і поважати себе. Якщо не навчили, це проявиться, щойно отримаєш свій диплом вчителя. Не знаю, як було двадцять років тому назад, але і послухати немає від кого. Бо вчителі розказують свій досвід, як рибалки. Їхні виловлені рибини ніколи не поміщаються у відра. Вони точно все вміли і могли. І їх любили всі, і поважали теж всі, і взагалі. Головне, не звіряти з «показами» їх учнів.
В нашій країні поки немає в кого набиратись досвіду, якщо не за всі гроші світу. Дехто зміг! Їм би ставила пам’ятники за життя. Але їм було б ніколи ті пам’ятники оцінити. Їх мало, вони пашуть за всіх! І дописи тут не читають. За кілька років вони нас усіх врятують. А поки мені хочеться плакати і сміятись, читаючи деякі «гарячі» пиріжки-методички людей, які не пробували самі викладати онлайн, але точно змогли б. Є закордонний досвід, який часто не відповідає твоїм фінансовим і технічним можливостям / менталітету учнів / вчителів / батьків. Все, що працює, ти мусиш вигадати сам, підглядаючи до них. Комусь легше, комусь важче. Залежить від предмету. Але з часів, коли тебе навчали, змінилось геть усе, в дітей з’явився інтернет, а у батьків група у вайбері. І у всіх необмежені права і свободи. Крім тебе, звісно.
Ти можеш змінити професію, якщо така вередлива / лінива / непрофесійна. І нічого скиглити! Мусиш за щось жити? Дітей маєш? То працюй собі на здоров’я! Просто поєднуй, вчись заочно. Там тебе радо і безкоштовно навчать бути спеціалістом. А чого ти хотіла? Треба було в 17 років точно знати, ким будеш. А то розвелось тут «не за покликанням працюючих»!
Будь сучасна, не нудна, стильна, активна, палаюча, натхненна і прогресивна. А то кому оце таке тре? Ти ж до дітей! Чого то вони тебе мають поважати? Пакажи успєх! І айфон свій покажи! Бо кажеш, шо майбутнє за розумними! Спробуй розказати дітям, що багато читаєш і знаєш кілька мов і просто подивись, як вони вибухнуть зневажливим сміхом, бо їхня мама не читає нічого крім твітера, але різниця очевидна. Станьте і розкажіть про покликання і все таке. Просто спробуйте!
«Діти все і всіх відчувають!!!» – кричать найзатятіші. Стільки жорстокості і булінгу, як у школі треба ще пошукати. Б’ють найслабших, знімають на відео, знущаються через фінансове становище батьків і фізичні особливості. Діти в школі – маленькі дорослі. Цим все сказано. Про це ніхто не пише, але я точно знаю, що величезна кількість дітей врятована дистанційкою від щоденних знущань. Але то ж пережити треба, щоб знати про що я… Я теж в свій час боялась засмутити маму і мовчала.
Пишуть про те, що треба не лінуватись і розібратись в програмах, платформах, методах. Треба, однозначно треба. Мій син на неіснуючому дистанційному навчанні з вересня. Це було вимушено і виправдано, як показав час. Але були максимум завдання на листочку і відео з інтернету. Про мінімум навіть не писатиму. Зараз четверо вчителів таки героїчно проводять заняття. Але інакше й не буде. Я вірю Тютчеву і безмежно хвалю себе, коли вдається промовчати. Сьогодні не хвалитиму. Запитайте директорів, як легко знайти зараз тих, хто може викладати онлайн і запитайте, яку зарплату вони хочуть. І ще запитайте чи будуть вони працювати, коли з усіх сторін їх клюють. Не будуть. І я теж відмовилась в серпні, хоча вмію і можу, і розібралась у всіх тонкощах дистанційного навчання, і ноутбук в кредит придбала. Але здоров’я не купиш за ту зарплату. А я його вже надірвала.
Я б не витримала, якби то все було лиш моїм особистим досвідом. І якби не Тютчев, я додала б іще з 10 пунктів. Але підсумок в мене лиш один. Він далекий від освіти і близький одночасно. Я не всім зараз пишу. Але ті, кому пишу, вже відчули. Я ніколи до кінця не розуміла навіщо людині висока самооцінка. Я бачила інші причини. Не розуміла, чому так важливо любити себе і поважати. Хоча механічно і систематично про це говорила. Я дивувалась, коли психолог сказала, що в сина дуже висока самооцінка. Бо його матір свою періодично взагалі губить. Не вірила, що конче потрібно розібратись в собі і закрити усі свої дитячі травми. Але тридцять перший рочок життя все прояснив. Інакше ти не виживеш. Не в сучасній школі. Не з сучасними дітьми. Не в цих катастрофічних реаліях. Інакше ти будеш однією з тих, які кричать на відео з Youtube, тою, яка тихо ненавидить всіх навколо, ти непомітно збожеволієш, або просто будеш плакати по куточках, що тебе не сприймають, хоч вже зробила все, що можна.
Стати цікавою самій собі, визнати, що не можеш усім подобатись, зрозуміти, що тебе часто критикують ті, хто критикують, як хрестиком вишивають, просто для забави. І поважати свій труд, транслювати цю повагу, поважаючи інших – оце і є суперзавдання. Воно мусить поєднуватись з твоїм професіоналізмом і бути невід’ємною його частиною. Але як це зробити, мусиш дізнатись сама. В дорослому житті ні держава, ні родичі, ні друзі не будуть водити тебе за руку. Шукай так само, як радиш шукати учням. І вчись. Бо життя проживеш, а так і не дізнаєшся, як то любити ближнього, як самого себе, себе не любивши…
Оригинал
Опубликовано в рубрике