23 декабря, 2019 
adminGWP Oлeся Кaлинич: втoрoe письмo Никoлaя к учитeлям
Aвтoр: Oлeся Кaлинич, учитeль, Xустскaя гимнaзия-интeрнaт.
Трaдиційнo 18 грудня Святий Микoлaй пeрeглядaв листи з прoxaннями. Нa відміну від пoпeрeдніx рoків, він нe прoстo пeрeчитувaв нaписaнe. Микoлaй xoтів знaйти відпoвідь нa лист учитeлeві, якoму сaм писaв щe двa роки тому.
Дивно. Хіба вчителі не отримали його послання? Отримали, бо ж лист розлетівся інтернетом тисячами поширень…
…Останній мішок спорожнів… Не було листа від учителя…
Миколай важко зітхнув, узяв телефон і почав набирати текст нового послання у фейсбук. «Учителі зараз перевіряють зошити, заповнюють журнали, — усе ще вагався Чудотворець. — Мабуть, у них нема часу на соцмережі, бо в кінці семестру «зависають» в інтернеті хіба що безробітні… Може, написати традиційного листа? А з іншого боку, навряд чи після перевірки сотень зошитів хочеться читати якийсь текст, написаний нерозбірливим старечим почерком. Отже, потрібен лист у соцмережі».
«Дорогі вчителі! — почав Миколай і зупинився, адже згадав про зміни в правописі та фемінітиви, тому акуратно дописав: — І вчительки!»
Чудотворець, як і належить, зробив абзац, але знову завагався, бо подумав: «Хм, а як же гендерна рівність? Треба поставити жінок на перше місце: їх в освіті переважна більшість». Видалив написане й почав заново: «Дорогі вчительки й учителі!»… Хм, теж гендерно не зовсім коректно. Ні, краще без звертання.
Кінець семестру. Традиційно — гаряча пора.
Перед тим, як обирати для вас подарунки, я намагався вивчити ситуацію в освіті, щоб зрозуміти, чого ви найбільше потребуєте. Опорні школи й оптимізація освітніх закладів, НУШ, сертифікація й атестація по-новому, PISA… Якби я не був святим і безсмертним, у голові запаморочилося б.
З усього прочитаного зрозумів, що вам не потрібно матеріальних подарунків (ще б пак, при обіцяній зарплаті 4 тис. доларів… напевно, наступного року ви зможете стати моїми помічниками під час свята, чи не так?
Отже, про що я довідався?
Знаю, як багато змін у вас відбулося. Чув, що зараз працюєте не в старій школі, а новій. Про це пишете майже в усіх статтях, говорите чи не на всіх зібраннях. Ви поділилися на агентів змін і звичайних учителів… Тут я трішки заплутався. Оскільки агенти змін створюють багато галасу навколо школи, то, напевно, навчають дітей звичайні вчителі?
Знаю, що по-новому маєте любити дітей, цінувати й підтримувати всіх. Дивно це, бо таких учителів я знав і до вашої НУШ.
Проте залишмо роздуми й перейдімо до справи.
Що б вам подарувати?
Дарував вільний час і здоров’я — не цінуєте, адже замість відпочинку почали працювати ще більше.
Дарував спокій і затишок? Так вам ставало нудно.
Дарував терпіння й сили? Але вам порекомендували працювати на півтори ставки…
Учив пробачати. Та через це ви дозволили використовувати себе.
Отже, визнаю: я помилився. Тому цього року дарую кожній і кожному:
- здоров’я й вільний час (наголошую: не тільки для роботи, а й для відпочинку);
- мудрості, щоб розуміти, коли потрібно вибрати рішучість, а коли — компроміс;
- віри (гарантую: усе точно буде добре :));
- любові (до дітей, дорослих і — що не менш важливо — до себе);
- рідних поруч, бо насправді, як писав колись, усі подарунки втрачають сенс, якщо нема рук, які вас обіймають.
Я читав коментарі щодо першого листа.
Ви сперечаєтеся, чи існую я.
Перевіряєте в словниках, чи є ім’я Миколай.
Мало всміхаєтеся й у всьому бачите підтекст.
Звісно ж, непросто відчути дух Свята, коли у вас недавно скінчився рік англійської, а скоро почнеться рік математики…
Тому… Я тут подумав… Можливо, краще оголосити рік добра й людяності? А ще краще — не оголосити, а просто стати добрішими.
І знаєте що? Дякую вам за те, що попри все навчаєте дітей. Дякую за те, що малеча просить у мене не іграшки чи новенькі гаджети, а миру й добра для країни. Правда, вам є над чим працювати, бо ці листи часто не дуже грамотні
Дорогі Вчителі! Дякую, що ви є.
З любов’ю та повагою
ВАШ МИКОЛАЙ
(До речі, перестаньте вірити у вигаданого Діда Мороза.
Нема його в Україні.
Доведено. Наукою.
P.S. Було трішки прикро, коли деякі читачі (переконаний — це точно не вчителі) копіювали мого першого листа й підписували його своїм ім’ям. Прикро не стільки через те, що хтось видає чуже за своє, а тому, що дописи дорослих читають і діти, які можуть потім із чистою совістю принести на уроки списані твори.
Оригинал
Опубликовано в рубрике