Новости музыки и игр

С. Зaxaрин: o нaчaлe шкoльнoгo oбучeния в 5 лeт

Aвтoр: Сeргeй Зaxaрин, дoктoр экoнoмичeскиx нaук, прoфeссoр, глaвa OO «Нaукoвo-дoслідний інститут eкoнoмічнoгo рoзвитку»,   рукoвoдитeль пaтрoнaтнoй службы министрa oбрaзoвaния и нaуки Укрaины.

В Укрaїні тривaє рeфoрмa сeрeдньoї oсвіти. «Нoвa укрaїнськa шкoлa», «Спрoмoжнa шкoлa», oпoрні шкoли, пeрexід нa 12-річний тeрмін нaвчaння – цe лишe нeпoвний пeрeлік нoвaцій, які рeaлізуються прoтягoм oстaнніx рoків. Нeщoдaвнo в публічнoму прoстoрі пoчaли oбгoвoрювaти ідeю прo пoчaтoк нaвчaння у шкoлі з 5-річнoгo віку…

Відпoвіднo дo пункту 3 стaтті 12 Закону України «Про освіту» і статті 4 Закону України «Про повну загальну середню освіту», повна загальна середня освіта має три рівні: початкова освіта тривалістю чотири роки; базова середня освіта тривалістю п’ять років; профільна середня освіта тривалістю три роки. Рахуємо: 4 + 5 + 3 = 12.

Чому ж нині наші діти не вчаться у школі 12 років? Тому що приписом підпункту 3) пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про освіту» встановлено, що навчання учнів за програмами дванадцятирічної повної загальної середньої освіти починається: для початкової освіти – з 1 вересня 2018 року, для базової середньої освіти – з 1 вересня 2022 року, для профільної середньої освіти – з 1 вересня 2027 року.  

Т. в. о. міністра освіти і науки України Сергій Шкарлет, відповідаючи на запитання журналіста одного із телеканалів, повідомив, що міністерство уважно вивчає позиції вітчизняних науковців та досвід різних країн щодо організації середньої освіти і зазначив, що є країни, у яких навчання у школі починається у 5 років.

Логіка цілком очевидна. Якщо дитина почне вчитися у 5 років – тоді дванадцятирічний строк навчання вона завершить у 17. Якщо почне у 6 – тоді завершить у 18. Почне у 7 – тоді завершить у 19. Українському суспільству доведеться визначитися щодо строків шкільної освіти: як краще – починати раніше і закінчувати раніше, або починати пізніше і закінчувати пізніше?

Фактично очільник міністерства сформулював тезу для суспільної дискусії. І показав, що міністерство не нав’язує вже готові рішення, а лише хоче вивчити різні думки. Центральний орган виконавчої влади, таким чином, виявив бажання порадитися із суспільством – таке бажання, на мій погляд, слід лише вітати.

Для того, аби ця дискусія не обмежувалася лише думками людей, які вважають себе «експертами», а була фаховою, наведу кілька позицій.

У нашій державі обов’язковою є повна загальна середня освіта – про це вказано у статті 53 Конституції України. У багатьох країнах Європи обов’язковою є лише базова середня освіта (вона триває, як правило, 9 або 10 років).

Таким чином, в Україні держава (через державний та місцеві бюджети) зобов’язана фінансувати здобуття обов’язкової освіти своїми громадянами на 2 роки довше, аніж це зроблено у європейських країнах.

Про цю проблему знають абсолютно усі фахівці у галузі організації та економіки освіти.

За даними Офісу публікацій Європейського Союзу (це міжінституційний орган, що оприлюднює та розповсюджує офіційні публікації органів Європейського Союзу), європейські країни не мають якоїсь уніфікованої системи повної загальної середньої освіти. Не існує єдиного рамкового документу щодо структури освіти в ЄС. Уряди, як правило, орієнтуються на Міжнародну стандартну класифікацію освіти (МСКО). А також — на Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, пов’язаних із вищою освітою в європейському регіоні – цей документ, розроблений під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО, підписали 54 держави.

Головною метою Лісабонської конвенції стало полегшення визнання документів про освіту (кваліфікації) різних країн, що відкриває доступ їх громадянам до іноземних університетів. У конвенції зазначається, що «велика розмаїтість систем освіти в європейському регіоні є відображенням його культурного, соціального, політичного, філософського, релігійного й економічного розмаїття, це є винятковим надбанням, гідним всілякої поваги».

Таким чином, кожна з європейських країн може формувати свою суверенну національну систему освіти (у тому числі шкільної), яка найповніше відповідає національним традиціям та вимогам національної економіки.

До речі, наші національні особливості враховані у порядку визнання кваліфікацій наукових та науково-педагогічних працівників. В Україні є наукові ступені «доктор філософії» (кандидат наук) та «доктор наук» — така традиція, а у більшості європейських країнах – лише PhD. Жодної «катастрофи» або «зради» в цьому немає.

Одначе, слід врахувати, що згідно з вимогами Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, країни мають дотримуватися принципу забезпечення обов’язкової безкоштовної освіти для всіх громадян протягом обґрунтованого періоду.

З огляду на це можуть встановлюватися певні вимоги щодо готовності здобувати особою вищу університетську освіту на теренах європейських країн. У деяких країнах такою вимогою є наявність у абітурієнта повної загальної середньої освіти, яка зазвичай є 12-річною.

У більшості європейських країн обов’язкова шкільна освіта розпочинається у віці 6 років. Одначе це не правило, а свідомий вибір Уряду (суспільства).

У Бельгії, Болгарії, Чехії, Латвії, Нідерландах, Австрії, Великій Британії, Сербії, на Кіпрі та на Мальті обов’язкова освіта починається у 5 років, у Люксембурзі, Швейцарії – у 4 роки, у Франції та Угорщині – у 3 роки.

Цікаво, що обов’язкова освіта у 5 років в окремих країнах починається у закладі дошкільної освіти (Бельгія, Болгарія, Чехія, Латвія, Нідерланди, Австрія), а в окремих – у початковій школі (Мальта, Велика Британія). У Сербії та Туреччині обов’язкова освіта починається у початковій школі у віці 5,5 років.

Упродовж останніх п’яти років спостерігається збільшення кількості європейських країн, які практикують більш раннє обов’язкове навчання дітей. Одначе є і протилежні випадки: приміром, Польща перейшла від початку обов’язкового навчання з п’яти років до початку з шести років.

Чий досвід кращий? Однозначно відповісти на це запитання неможливо, оскільки при визначенні оптимальних терміну початку та тривалості навчання у школі слід брати до увагу безліч чинників.

Нам важливо зрозуміти, що європейські країни не мають якоїсь уніфікованої (єдиної) системи повної загальної середньої освіти.

Окремі громадяни, які вважають себе «експертами», часто-густо посилаються на так званий «досвід ЄС». Насправді «досвід ЄС» — це, у першу чергу, повага до традицій та ментальності окремих народів та націй, повага до суверенності держави та самостійності національних урядів у проведенні внутрішньої політики.

Є дуже простий спосіб виявити фейк у «експертних думках» численних «агентів змін» та «провідників європейських цінностей». По-перше, зверніть увагу, чи «агент» посилався на нормативний документ (або міжнародний договір). По-друге, необхідно перевірити, чи приєдналася Україна до цього документу (або міжнародного договору), зазвичай таке приєднання робиться шляхом підписання документа чи відповідного протоколу. По-третє, необхідно перевірити, чи ратифікувала Верховна Рада України цей документ, і з якої дати він є обов’язковим до виконання в Україні.

«Агенти змін» та «провідники європейських цінностей», виказуючи свої численні «експертні думки», зазвичай на такі дрібнички уваги не звертають. Апелюючи до «досвіду ЄС», не посилаючись на конкретику, можна довести майже що завгодно. Сумно, що потім ці «експертні думки» тиражуються як істина в останній інстанції. Ще сумніше, якщо ці «думки» використовуються для недоброчесних «інформаційних атак».

На мій погляд, Україна станом на зараз до запровадження навчання з 5 років не готова. Тому що перед тим, як ухвалити таке рішення, потрібно належно підготуватися, зробити дуже багато роботи: вивчити педагогів, створити нові навчальні класи, закупити навчальне обладнання, написати та видати багато нових підручників. Зрозуміло, що для цього має бути виділена величезна купа грошей.

Але, з іншого боку, якщо Україна не готова зараз – це зовсім не означає, що таке рішення не можливе в недалекому майбутньому.

З якого віку доцільно починати обов’язкову освіту в Україні? Скажу відверто: я не знаю. Вважаю, що своє слово повинні сказати в першу чергу фахові спеціалісти – науковці, практичні педагоги, дитячі психологи, педіатри, соціологи, фахівці з організації освіти, фінансисти. І обов’язково – представники незаангажованої громадськості, у тому числі батьківських організацій.

При вирішенні цього питання слід орієнтуватися в першу чергу на теорію дитиноцентризму, яку сформулював Президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень. Усі державні рішення щодо середньої освіти мають бути націлені на максимальне розкриття потенціалу дитини. Ми маємо зробити так, щоб шкільні роки були наповнені сучасним креативним змістом, що в повній мірі задовольняє різнобарвні освітні потреби «маленького здобувача освіти».

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.