С. Захарин: показатели эффективности ректоров

С. Зaxaрин: пoкaзaтeли эффeктивнoсти рeктoрoв

Aвтoр: Сeргeй   Зaxaрин,   дoктoр экoнoмичeскиx нaук, прoфeссoр, глaвa OO «Нaукoвo-дoслідний інститут eкoнoмічнoгo рoзвитку»,   рукoвoдитeль пaтрoнaтнoй службы министрa oбрaзoвaния и нaуки Укрaины.

Oдним з eлeмeнтів рeфoрми «нoвoї вищoї шкoли» стaлo зaпрoвaджeння тaк звaнoгo «KPI рeктoрів» — вoнo пeрeдбaчaє встaнoвлeння цільoвиx (плaнoвиx) пoкaзників діяльнoсті зaклaду вищoї oсвіти. Пeрeдбaчaлoся, щo ці пoкaзники мaють бути дoсягнутими зaвдяки діяльнoсті кeрівникa зaклaду вищoї oсвіти – рeктoрa. Aвтoри нoвoї ідeї oгoлoсили, щo цe чeргoвa пeрeмoгa, і тaким чинoм буцімтo мoжнa зaбeзпeчити підвищeння eфeктивнoсті функціoнувaння усієї систeми вищoї oсвіти. Дaвaйтe рoзбирaтися.

У грудні 2019 року до чинної редакції Закону України «Про вищу освіту» було внесено доповнення: з новообраним ректором (переможцем виборчих перегонів) укладається контракт, у якому мають бути визначені цільові показники діяльності закладу вищої освіти.

У розвиток зазначеної законодавчої новели Постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 р. № 360 було внесено зміни до Типової форми контракту з керівником державного закладу вищої освіти. У цій формі з’явилася окрема глава – «Цільові показники діяльності закладу вищої освіти». У ній наведено імперативне положення, що керівник закладу вищої освіти повинен забезпечити досягнення цільових показників діяльності.

Вказані зміни у експертному середовищі були названі неукраїнською абревіатурою KPI (звучить як «кі-пі-ай»), яка утворена від англійського словосполучення «Key Performance Indicators», що можна перекласти як «ключові показники ефективності». У менеджменті KPI використовується для позначення певних значень показників результативності та/або ефективності та/або якості діяльності організації (або структурного підрозділу, або навіть однієї особи), що дозволяють об’єктивно оцінити ступінь досягнення певних планових завдань.

Окремі реформатори, які назвали себе «агентами змін» та «провідниками європейських цінностей», гучно заявили, що ухвалені новації слід сприймати як чергову перемогу. Відтепер усі ректори буцімто будуть змушені робити не те, що їм заманеться, а те, що вимагає контракт. А найголовніше – нова реформа, образно кажучи, «заставить ректорів працювати».

Реформа? Не знаю.

Ефектна? Так.

Ефективна? Дуже цікаве питання.

На мій погляд, у цілому ідея із запровадженням «кі-пі-ай» є правильною. Абсолютно усі працівники, у тому числі і керівники закладів вищої освіти, мають право знати – за якими показниками оцінюватиметься їхня робота. Проте дана конкретна «реформа», на моє глибоке переконання, вийшла половинчастою.

По-перше, в урядовій постанові не наведено переліку цільових показників, а відтак – уповноважений орган (засновник закладу) отримав право самостійно визначати і перелік показників, і їхні значення. Це призвело до того, що на перших етапах робота із визначення KPI проводилася без належного методичного забезпечення.

По-друге, в Україні функціонує декілька органів влади, які є засновниками державних закладів вищої освіти. Оскільки методичних рекомендацій щодо визначення переліку та значень цільових показників «реформатори» не розробили (дивись попередній абзац), кожен такий засновник самостійно розробляв свої «оригінальні» набори показників, виходячи із власного розуміння цілей і завдань роботи ректора. Це призводило до так званих «перегинів на місцях».

Мені розповідали історію, що одному претенденту в якості KPI запропонували внести зміни до постанови Уряду – хоча внесення таких змін знаходиться поза межами можливостей та компетенції ректора. Іншому претенденту було запропоновано скоротити допоміжний персонал (прибиральниць, двірників), хоча насправді кількість такого персоналу визначається не забаганками ректора, а санітарними нормами (які ніхто не скасовував).

По-третє, якщо вірити деяким засобами масової інформації, окремі ректори відмовлялися підписувати контракт з «нереальними показниками». З цими ректорами проводилися «переговори», у результаті чого деякі показники «коригувалися». Але вказаний підхід, погодьтеся, міг створювати певні корупційні ризики.

По-четверте, постановою Кабінету Міністрів України № 360 встановлено типову форму контракту лише для керівників закладів вищої освіти державної форми власності. На керівників комунальних та приватних закладів, таким чином, «реформа» не розповсюджувалася. Відтак – новації стосувалися не всіх закладів освіти, а лише певної групи (хоча і найбільш чисельної).

По-п’яте, має місце певна юридична колізія. Відповідно до пункту 1 статті 34 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов’язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти.

Виходить, що права, обов’язки та відповідальність ректора визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти, а не контрактом. Якщо застосувати закони формальної логіки, то встановлені у контракті права, обов’язки та відповідальність ректора є нікчемними, тобто такими, на які можна не звертати уваги.

По-шосте, має місце ще одна колізія. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 статті 42 статті Закону України «Про вищу освіту», з особою (кандидатурою), яка набрала більше 50 відсотків голосів осіб, які мають право брати участь у виборах, засновник (засновники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) укладає контракт строком на п’ять років не пізніше одного місяця з дня її обрання, визначаючи у контракті цільові показники діяльності закладу вищої освіти, досягнення яких повинна забезпечити особа (кандидатура) на посаді керівника закладу вищої освіти в разі підписання контракту, механізми перевірки досягнення таких цільових показників, а також терміни для досягнення таких цільових показників.

Отже, засновник (уповноважений орган) зобов’язаний укласти контракт терміном на п’ять років. Ця норма є імперативною. Припустимо, минув рік чи два, але заклад освіти не досяг певних показників. Не дивлячись на це, контракт залишається чинним, оскільки він укладений на п’ять років (це вимога закону). Щось змінити неможливо, адже строк дії контракту залишається незмінним…

По-сьоме, не розроблено механізму моніторингу виконання встановлених у контракті показників. Кожен контракт – унікальний. За логікою, у кожному контракті мають бути встановлені унікальні показники, які є актуальними лише для конкретного закладу у конкретний період його розвитку. Оцінити їхнє виконання (досягнення) можна, якщо застосувати спеціальну процедуру перевірки (моніторингу). Але завдання з розробки такої процедури «агентами змін» навіть не ставилося. Як результат – цільові показники начебто є, але даних про їхнє виконання – немає.

По-восьме, не розроблено механізму припинення контракту з ректором, який не досяг встановлених у контракті показників. Теоретично, якщо дуже захотіти, можна «поглиблено промоніторити» показники певного закладу і навіть встановити, що певний показник не виконано. Що далі? А далі – проблеми. Спочатку ректор, посилаючись на припис пункту 1 статті 34 Закону України «Про вищу освіту», може сказати, що він взагалі не зобов’язаний виконувати ці показники (адже імперативна вимога закону є вищою за вимогу контракту). Потім ректор може сказати, що він не винен, оскільки уряд ухвалював певні постанови, міністерство ухвалювало певні накази – у результаті це суттєво вплинуло на роботу закладу і унеможливило виконання запланованого. Згодом виявиться, що у посадовій інструкції ректора взагалі нічого не сказано про виконання цільових показників, а відтак – через їхнє невиконання притягнути людину до відповідальності не можна.

По-дев’яте, немає зв’язку із програмою, з якою кандидат переміг на виборах, і контрактом, який він врешті-решт підписує. Якщо претендент на посаду ректора сумлінний, він завчасно розробляв певну передвиборчу програму, яку презентував виборцям. У цій програмі, як годиться, наводяться певні обіцянки або, як мінімум, певні ідеї і гасла. Припустимо, сталося щастя: цей претендент переміг. Але на нещастя виборців, під час визначення переліку показників та підписання контракту передвиборча програма (обіцянки) геть зовсім не враховується. Іншими словами – претендент міг обіцяти створення в університеті нових робочих місць, а в контракті могли записати вимоги про їхнє скорочення.

Нарешті, по-десяте. Нерідко засновники пропонують показники, які за своєю природою є економічними. З одного боку, це непогано – заклади вищої освіти функціонують на ринку освітніх послуг, а відтак – мають демонструвати позитивні економічні (ринкові) результати. Але не слід забувати, що заклад вищої освіти державної форми власності – це бюджетна установа та неприбуткова організація. Не можна застосовувати суто «економічний підхід» до бюджетної установи, оскільки така установа працює в умовах жорстких бюджетних обмежень, і не має у своєму розпорядженні усього арсеналу економічних інструментів, які можуть застосовувати приватні заклади.

Мабуть, цих аргументів цілком достатньо, аби читач зрозумів, що чергова «реформа», яку суспільству та донорам презентували як епохальну перемогу, виявилася тривіальним піарним пшиком…

Що треба зробити?

На мій погляд, доцільно розробити Методичні рекомендації щодо переліку та прогнозного розрахунку цільових показників. Аби ця робота проводилася на міцній науковій основі.

Доцільно встановити, що можуть використовуватися три групи показників. Перша група – це стандартні показники, які актуальні для будь-якого закладу вищої освіти (приміром, зростання надходжень від надання наукових послуг).

Друга група – це показники, які враховують спеціалізацію (профіль) закладу. Приміром, для мистецьких закладів це може бути кількість проведених навчальних концертів, а для технічних – кількість переможців на міжнародних студентських олімпіадах з певних предметів.

Третя група – це показники, що запропоновані претендентом на посаду ректора з урахуванням його передвиборчої програми. Будь-який претендент, у випадку підтримки такого підходу, ще на етапі виборів може запропонувати виборцям певні обіцянки, які майже гарантовано будуть «імплементовані» у його контракт. Відтак, контракт з ректором стане логічним продовженням його програми, яку підтримали виборці (в основному, науково-педагогічні працівники).

Також слід розробити чіткий механізм моніторингу виконання цільових показників. Приміром, закріпити, що ректор наводить докладну інформацію про виконання цільових показників у звіті про свою діяльність, а він має складатися щорічно. Нагадаю, що згідно припису абзацу другого пункту 5 статті 34 Закону України «Про вищу освіту», керівник закладу вищої освіти зобов’язаний оприлюднювати щорічний звіт про свою діяльність на офіційному веб-сайті закладу вищої освіти. На жаль, значна частина ректорів цю вимогу або не виконують, або виконують несумлінно. Нерідко керівники закладів вищої освіти готують звіти, у яких наводять стандартні статистичні показники, але не показують свого особистого внеску в ці здобутки.

На мій погляд, ректор зобов’язаний виконувати показники, визначені контрактом, а невиконання цих показників має прирівнюватися до дисциплінарного проступку (звичайно, якщо таке невиконання сталося через недбалість, а не чергові реформи).

Нарешті, доцільно наполегливо розвивати різноманітні економічні механізми стимулювання якісної роботи закладів вищої освіти. Люди повинні мати впевненість, що працювати ефективно, якісно, доброчесно – це вигідно.

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.