21 января, 2020 
adminGWP Сeргeй Тeрнo: пoрaжeниe aнтикoррупциoннoй рeвoлюции
Aвтoр: Сeргeй Тeрнo, прoфeссoр, Зaпoрoжский нaциoнaльный унивeрситeт.
Знaкoвa пoрaзкa мaлeнькoї aнтикoрупційнoї рeвoлюції нa прoвінційній oлімпіaді.
Тeмa, яку прoпoную oбгoвoрити, цe – учнівські oлімпіaди тa турніри з нaвчaльниx прeдмeтів.
Щe нaприкінці 90-x рoків мeні, як мoлoдoму фaxівцю, дoвeлoся взяти учaсть у рoбoті зaпoрізькoї oблaснoї oлімпіaди з істoрії. Скaзaти, щo я був врaжeний пoбaчeним, – цe нe скaзaти нічoгo. Я був прoстo oшeлeшeний!
У нaмірax кeрівництвa мaлo відбутись мoє знaйoмствo із вчитeльським aктивoм містa Зaпoріжжя, тaк би мoвити, з aвaнгaрдoм методичної думки регіону.
Знайомство таки відбулося. Інша справа, що принесло мені це знайомство? Моя картина світу зруйнувалася, адже я став свідком скандалів, істерик, сальних жартів тощо.
Я уявляв вчительський актив зовсім інакше: інтелігентність, ввічливість та чемність. Але жорстока реальність зруйнувала мої наївні уявлення недавнього студента та учня. Ні, під час написання робіт ситуація виглядала зовнішньо більш-менш пристойно. Найцікавіше почалося, коли члени журі приступили до перевірки робіт.
Отут розгорнулися запеклі баталії за бали з питань. Важко згадати членів журі, які були б абсолютно незаангажованими перевіряльниками (я так точно), а решта (як вчителі, так і університетські викладачі) готові були ледве не до бійки дійти за додаткові бали.
Зараз пригадую ці абсурдні дискусії та претензії з посмішкою, а тоді я був повністю деморалізований.
Звісна річ, що вчительський актив на олімпіаді – це доволі умовна річ, і визначається він тією особою, яка готує персональний склад журі, тобто методистом обласного інституту післядипломної освіти. Вчителям історії запорізького регіону на той час явно не пощастило із цією персоною. Моральне обличчя тогочасної олімпіадної тусовки доволі точно віддзеркалювало особисті якості головної методистки області. І доброчесність не була серед чеснот цієї «компанії».
Побачивши ті жахіття, які відбувалися на учнівських змаганнях, я дійшов висновку, що треба якось забезпечити справедливість у розподіленні призових місць.
Неодноразово спільно з головою журі ми намагалися вжити якихось заходів доброчесності:
- привезти нові завдання на саме проведення олімпіади;
- розширити коло перевіряльників;
- забезпечити чесність хоча б на окремій ділянці (11 клас, адже тоді переможець олімпіади автоматично ставав студентом історичного факультету ЗНУ) тощо.
Не можна стверджувати, що наші зусилля були марними. Ні, часткові успіхи траплялись, але опір «згуртованого активу» наростав з року в рік.
Винахідливості організованого угрупування не було меж:
- під будь-яким приводом методистка вимагала надати завдання;
- витирались виставлені бали на роботах і проставлялись інші;
- дописувались потрібні цифри;
- влаштовувались затягування із заповненням протоколу, щоб мати час на підтасування даних;
- просто складався той протокол, який був потрібний, не зважаючи на виставлені нами бали (хто буде перевіряти і звіряти?).
Організоване угрупування нахабніло і діяло дедалі брутальніше і брутальніше…
Звісно, подібне розгортання подій не могло не завершитися конфліктом. І напевно угрупування вирішило: «А навіщо нам взагалі ці правдолюби? Не будемо їх включити до складу журі та й все по тому».
Уже на початку другого десятиліття 21 століття наша боротьба завершилась. Розпочалась історія повної деградації обласної олімпіади. Вчителі та учні знають про безглуздість цих змагань і, можливо б, радо відмовились від участі, якби не примусовий характер проведення олімпіад. Тому освітяни скаржились один одному та у соцмережах на несправедливість розподілу призових місць, звертались із проханням навести лад у цій справі до викладачів та керівництва інституту післядипломної освіти.
У 2019 р. нові люди в інституті вирішили припинити це неподобство і провести олімпіаду прозоро і чесно. За допомогою (з-поміж інших) звернулись і до мене. Я не одразу погодився, проте дійшов висновку, що маю допомогти в добрій справі. Тим більше я так довго намагався зробити учнівські змагання прозорими. Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти подав пропозиції щодо персонального складу журі до департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації. Тоді ще наївно вірили, що країна бореться із корупцією.
Реакція на ці пропозиції не забарилася: до інституту завітав дуже «впливовий» вчитель запорізької школи із сумнівною репутацією. Вимоги були чіткі та категоричні: журі має працювати у тому складі, як багато років поспіль. У хід пішли дуже вагомі аргументи: високе заступництво в обласному департаменті освіти та науки. Ніхто серйозно не сприйняв слова цього пана, проте 9 січня 2020 року стало відомо про наказ Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації № 5 від 03.01.2020. Згідно з наказом склад журі був укомплектований «старими» членами журі – вчителями та викладачами, які систематично готують та отримують призові місця на цій же обласній олімпіаді. Ясно, що не всі члени журі залучені до схеми, більшість – це просто статисти, головне – це керівництво і «старий» актив, адже саме вони вирішують усі питання на заході.
Прикро було спостерігати безвихідь в очах наших освітян, які щиро прагнуть змін і готові працювати чесно. Особливий подив викликала та обставина, що на захист старої несправедливої системи проведення олімпіад стали представники Президентської гілки влади, адже Президент проголосив курс на безжальну боротьбу із корупцією. Так і сталася ЗНАКОВА ПОРАЗКА МАЛЕНЬКОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ПРОВІНЦІЙНІЙ ОЛІМПІАДІ. Це доволі показове явище, яке примусило мене замислитися над сенсом всіх цих державних та примусових змагань. Я колись був на всеукраїнській олімпіаді й можу стверджувати: «обгортка» там виглядає дещо пристойніше, проте суть та сама.
Виникають логічні запитання:
1. Ми влаштовуємо ці дійства, аби змалечку виховати корупційну свідомість у молодого покоління? Адже всі знають, що місця розподіляються нечесно.
2. Кому потрібні ці знущання у вигляді виснажливої та безглуздої підготовки до олімпіад, якщо переможці знають завдання олімпіади наперед і не обтяжують себе підготовкою? А як щодо стресу безпосередньо на псевдозмаганнях? Хто думає про інтереси дітей в цьому випадку?
3. Заради чого ця гра? Адже інтереси дітей нікого не обходять, просто дорослі тітоньки та дядечки прагнуть отримати бонуси та привілеї, бо підготували переможців олімпіад (нагадаємо, нечесним шляхом).
4. Навіщо витрачати бюджетні кошти на псевдозмагання? Невже ми настільки багата країна, що можемо собі дозволити під час війни тринькати гроші на абсолютно безглузді речі? Та й взагалі, яка країна може дозволити собі витрачати кошти на імітацію, тобто по суті викидати гроші на вітер? Чи не тому ми бідні, що гроші платників податків витрачаються безглуздо?
5. Яка мета цих змагань? Травмувати психіку наших дітей і виховувати зневіру у демократичні цінності? Адже немає кращого способу принизити гідність дитини, як примушувати брати участь у нечесних змаганнях та надавати приклад недоброчесної поведінки з боку педагогів. Зауважимо, все це за кошт платників податків. Виходить як у прислів’ї: нашим салом та по нашій шкурі.
ЯК ВИСНОВОК
Мій майже двадцятирічний досвід роботи в олімпіадах свідчить – всі державні конкурси та привілеї на їх підставі слід скасувати.
З рівняння «творчі конкурси + держава = соціальний ліфт» слід прибрати державу.
Адже, де обов’язковість (держава), там корупція. З моєї точки зору, слід відмовитися від цієї відрижки тоталітаризму: обов’язкове соцзмагання на примусових засадах. Піклування про талановиту молодь мають перебрати на себе благодійні фонди, асоціації та громадські організації. Адже вони дбатимуть про свою репутацію, а добровільність участі стане запобіжником до корупції: хто братиме участь у міжсобойчиках? А хто даватиме на це гроші? Відтак конкурси сумнівної репутації будуть приречені. Протягом останнього десятиліття ми стали свідками, як благодійні фонди все активніше виконують цю важливу соціальну функцію. Так і має бути в цивілізованому суспільстві: жодного державного примусу, лише добровільні засади.
Уявляю собі крокодилові сльози бенефіціарів по цих державних конкурсах. Чого ми тільки не почуємо в прагненні попіклуватися про талановиту молодь, яка неодмінно без цих псевдоконкурсів залишиться без уваги.
Мені цікаво: хтось серйозно в це вірить? Так і хочеться їм відповісти: «Не переживайте за талановиту молодь, за такої «доброчесної» турботи вона виїде за кордон». І я не знаю, чи маю право засуджувати талановиту молодь за такий вибір. Адже мені моя держава в особі обласної державної адміністрації чітко і ясно сказала: «Забирайся геть! Ні твоя кваліфікація, ні твої доброчесні настрої в цій державі нікому не потрібні!» Трагізм ситуації в тому, що я чую це постійно. А особливий трагізм в тому, що після Революції Гідності частіше, ніж до. Зрештою, мій особистий урок: я в ці ігри більше не гратиму.
P.S. Допоки освітяни лишатимуться мовчазною покірною масою, свавілля чиновників не знатиме меж.
Оригинал на сайте «Освітня політика».
Опубликовано в рубрике