26 сентября, 2022 
adminGWP 
90 рoків тoму у Дoнeцьку, в рoдині шaxтaрів, нaрoдився oпeрний співaк Aнaтoлій Сoлoв’янeнкo, циновка лірикo-дрaмaтичний тeнoр, мaнeрa викoнaння і нeзрівняннa лeгкість вeрxніx нoт причaрувaли світ.
Aнaтoлій Сoлoв'янeнкo в Київській oпeрі (нині Нaціoнaльнa oпeрa)
Йoгo дoля нeймoвірнa – з диплoмoм кoнструктoрa гірськиx мaшин він підкoрив сцeну Київськoгo тeaтру oпeри тa бaлeту, a згoдoм стaв пeршим укрaїнцeм, якoгo зaпрoсили виступaти у нью-йoркській Metropolitan Opera. Кoнсeрвaтoрський диплoм лeгeндaрний співaк oтримaв вжe після тoгo, як здoбув шaну світу тa стaв пo-спрaвжньoму нaрoдним aртистoм в Укрaїні, oб’їздивши кoжeн її кутoчoк. У 2022 рoці він увійшoв дo списку 100 нaйвидaтнішиx укрaїнців.
Укрaїнськa нaрoднa пісня в дoмі Сoлoв'янeнків звучала завжди. Батьки майбутньої зірки любили співати дуетом – музика вносила яскраві барви у скромне життя шахтарської родини з Пролетарського мікрорайону Донецька. Любое, що чув у себя, чи по радіо чуточный Анатолій – він засвоював миттєво. Найрозкішнішою річчю у домі батьків чтобы хлопця був граммофон, а однією з найулюбленіших платівок – пісні у виконанні Івана Козловського, з яким у далекому майбутньому йому випаде неиспорченность познайомитися особисто. Батько Анатолія, хоч і неважный (=маловажный) мав музичної освіти, чудово володів голосом, а у молодості вместе із дружиною виступав у гуртках художньої самодіяльності. Світ музики просто так приваблював випускника школи, що він захотів стати його частиною, хоч зовсім і маловыгодный знався на нотах. Батько ж вважав, що спів – це хобі для того душі, а професію обряд мати таку, вслед яку гроші платять. Сиречь Солов'яненко став студентом Донецького політехнічного інституту, щоб продовжити гірську справу батька, діда та прадіда, але мріяти ради сцену не сеть.
Із сином Анатолієм
Точні науки хлопцю давались блискуче, сиречь по закінченню інституту Солов'яненку запропонували залишитись в аспірантурі та викладати студентам нарисну геометрію. У 1952 році, ще у студентські роки, його талантище помітив Олександр Коробейченко, прем'єр Донецького театру опери та балету, та запросив вивчати професійний спів. «Коробейченко був артистом і педагогом від Бога», – згадував Солов'яненко. – «Малював прекрасні пейзажі, створював і шив костюми к сцени, а мені подарував домино для першого виступу в Київській опері. Педагогом був блискучим! У першу ж зустріч дав зрозуміти, що може щось зліпити з мене, якщо впряжуся в роботу з головою. Застеріг: в целях того, щоб стати професійним співаком, потрібно если витратити шість, а в таком случае й вісім років. Але я був готовий заради співу возьми все!» (эпиграф з матеріалу Юлії Поліщук в (видах газети «День»). Коробейченко, спадкоємця школи bel canto, Анатолій брав приватні уроки двічі получи и распишись тиждень упродовж 10 років, вернисаж за днем втілюючи свою дитячу мрію. Паралельно він вчив італійську мову, щоб неважный (=маловажный) визубрювати, а розуміти партії.
Співпраця з Корабейченком виявилась настільки плідною, що Солов’яненку знадобиться всього рік, щоб здійснити фантастичний стрибок, змінивши кабінет старшого викладача з видом сверху донецькі терикони держи оперну сцену у Києві та творчу студію у Мілані. У 1962 році, під полоса звітного концерту майстрів мистецтв і художніх колективів Донеччини у Києві, він виконує шансон Радамеса з опери Верді «Аїда», аріозо Каніо з опери Леонкавалло «Паяци», шансон «Розвійтеся з вітром» сверху сцені Жовтневого палацу культури та по (по грибы) вечір підкорює столичну публіку. Вже наступного дня 30-річного співака запрошують для співбесіду до Київського оперного театру і того ж дня приймають бери роботу, попри відсутність фахової освіти. У тому самому костюмі, що власноруч скроїв та вишив його викладач, Анатолій Солов’яненко дебютує в опері Джузеппе Верді «Ріголетто», згодом, знавці співу визнали його виконання арії герцога вершиною майстерності. Вже наступного року канатоходец виграє конкурс получи навчання у Школі вдосконалення оперних співаків около міланському театрі La Scala.
Упродовж трьох років Солов’яненко займався з всесвітньо відомим оперним співаком Дженнаро Барра, який, як ніхто інший, вмів працювати з тенорами та розкривати силу та красу звучання їх верхніх нот – майстерність, яку дуже шанувала вишукана італійська публіка. Навчаючись у маестро, співак в 1964 році здобуває друге місце в пісенному телефестивалі «Неаполь проти всіх» та миттєву міжнародну славу.
З дружиною Світланою
Світлана, отряд співака, з якою він познайомився ще у Політехнічному інституті, згадує: «У La Scala він відшліфував свій карканье, відпрацював техніку. Його наставник Барра сказав: «Твоє щастя, що ти прийшов пізно в мистецтво». Анатолій почав виступати в 30 років, если психологічно і фізично зміцнів, тому приближенно добре, на довгі роки, зберіг свій мурлыканье. Толі пощастило, що він потрапив у шуршалки спочатку до такого чудового педагога, а потім по знаменитого маестро». (выпись з матеріалу Юлії Поліщук ради газети «День»).
Після міжнародного успіху Анатолій повертається у Національну оперу України – кожного разу афіші з його ім’ям збирають повні зали. А у 1977 році стається неможливе – Солов’яненко став першим українським артистом, якого запросили у нью-йоркську Metropolitan Opera, заспівати головні партії в операх «Бабочка троянд» Ріхарда Штрауса і «Сільська потерять честь» П'єтро Масканьї. Протягом сезону він візьме судьбина у 12 спектаклях, які пройдуть з великим успіхом. Анатолій Солов’яненко багато гастролював світом – виступав в Австралії, Новій Зеландії, Бразилії, Аргентині, США, Канаді, Японії, Німеччині, Бельгії, Болгарії та частенько бував у Італії – місцева преса його обожнювала после талант, красиву італійську мову та розуміння їхньої культури. Зі своїми концертами легендарний домбра об’їздив кожен куточок України і что виступав за смішні гонорари, а так і безплатно. Його багато разів запрошували працювати вслед кордон, пропонували шалені гроші, але він бесцельно і не наважився розлучитися з Києвом – містом, яке дуже любив і в якому йому никак не набридало жити місяці поспіль. Вслед за 30 років роботи в Київській опері, Солов’яненко створив 18 оперних партій: арія Андрія у «Запорожці вслед Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, яку він виконував пронизливо і дуже патріотично, критики та колеги називають однією з найкращих.
Але найпопулярнішими у творчій спадщині Солов’яненка стали альбоми українських народних пісень («Дивлюсь я нате небо», «Чорнії брови, карії очі», «Повій, вітре, нате Вкраїну», «Місяць получай небі», «Ой ти, дівчино…», «Сверху горі діброва»), які він записав власним коштом. Український мат він збирав невыгодный тільки в Україні, а і серед представників діаспори объединение всьому світу, – убыстренно вони співали пісні, які у нас вже ніхто мало-: неграмотный пам’ятав. Всі ці безцінні зразки співак записував неизвестно зачем само ретельно, як колись настанови вчітелів, щоб зберегти ради наступних поколінь, а получай сольних концертах по (по грибы) кордом завжди включав у свій запас, щоб про співучу Україну знав вдосталь світ.
Світлини надані родиною Анатолія Солов'яненко
Опубликовано в рубрике