В. Бондаренко: ЗНО — панацея для украинского образования?

В. Бoндaрeнкo: ЗНO — пaнaцeя для укрaинскoгo oбрaзoвaния?

Aвтoр:   Виктoр Бoндaрeнкo, дoктoр филoсoфскиx нaук, прoфeссoр, члeн-кoррeспoндeнт НAПНУ.

Днями в мeрeжі прoчитaв двa мaтeріaли, щo, oчeвиднo, випaдкoвo виявилися зoвсім пoруч і у тaкий спoсіб стaли для мeнe нaoчним приклaдoм тoгo, щo кoлись здoрoвий глузд і кoмeрціaлізaція oсвіти всe тaки пoвинні зустрітися і стaти у пригoді oднe oднoму тa сaмій систeмі oсвіти в Укрaїні. Ідeться про роздуми одного з високих чиновників від освіти про загальнообов’язковість ЗНО та реклама-запрошення на навчання у спільному українсько-польському ВНЗ, вступ до якого не потребує результатів ЗНО.

Нещодавно відійшов у вічність Іван Олександрович Вакарчук – людина відома у політиці, освіті та культурі, до здобутків якої ми відносимо, крім іншого, реальне запровадження технологій зовнішнього незалежного оцінювання якості знань. Честь і хвала йому за це.

Поспішу сказати, що результати цієї його роботи поставили надійну перепону на шляху корупції при вступі наших дітей до вищої школи. Система ЗНО, як і всяка інша система, не є абсолютно досконалою, однак попри це, усі визнають деякі беззаперечні її переваги і підтримують її збереження та розвиток у майбутньому.

Не вдаючись, у даному випадку, до аналізу переваг та недоліків системи ЗНО, хотів би винести на загальне фахове обговорення лише одне питання – про межі застосування технологій ЗНО у контексті загального розвитку освіти в Україні.

Очевидно, що до ЗНО не слід ставитися як до панацеї. Як уже зазначалося, ця технологія контролю якості освіти не продукує самих знань. Вона є лише засобом контролю якості отриманих знань і як така дає певну можливість об’єктивного оцінювання того, що відбувається у освіті, зокрема у школі. При цьому, як показує практика, застосування ЗНО може навіть звужувати інтерес особи до знань. За рахунок, скажімо, майже поголовного репетиторства ЗНО може до певної міри спотворювати картину щодо якості знань учнів чи студентів. ЗНО не може бути однаково якісно застосоване в галузі точних та гуманітарних наук, насамкінець, його результати можуть бути свідомо спотворені у суто механічний спосіб.

З цих та інших причин, а надто з причин дискомфорту та страху перед здачею іспитів у незвичних умовах, частина випускників шкіл, ПТУ та коледжів не бажають здавати ЗНО і їдуть учитися за кордон, особливо в країни Східної Європи, де навчання у ВНЗ коштує не набагато дорожче, ніж в Україні, а документи про освіту, отримані у Польщі, Словаччині чи Чехії, забезпечують кращі перспективи працевлаштування у майбутньому. Таких студентів, виштовханих з України небажанням здавати ЗНО, уже є тисячі, і їхня кількість має стійку тенденцію до зростання.

Відтак постає питання: можливо, слід було б прийняти рішення, аби в Україні ЗНО здавали лише ті, хто, скажімо, претендує на здобуття вищої освіти державним коштом. На них держава витрачає бюджетні гроші, а відтак вона в праві відібрати для цього найкращих. Решта абітурієнтів могли б просто записуватись в університети і навчатись там за умови, якщо це їм буде до снаги, а не їхати шукати такі ж умови за кордоном, а згодом і залишатись там. Відповідно до закону, держава фінансує навчання близько половини студентства, а решта навчаються за кошти фізичних та юридичних осіб.

Крім того, слід пам’ятати, що функціонування системи, яка забезпечує ЗНО, коштує державному бюджету немалих грошей.

Так, за даними Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО), що забезпечує реалізацію технологій ЗНО, здача одного пробного іспиту ЗНО обходиться батькам 130-150 грн. Очевидно, що в таку ж суму ці іспити обходяться і державі. За даними ж статистики, у цьогорічній здачі ЗНО візьмуть участь приблизно 350 тисяч випускників середніх навчальних закладів. У такому разі нам належить здійснити нескладні арифметичні дії (35000 х 140) х 3 аби дізнатися, що на все це державою буде витрачено 147 млн. грн.

Отримані у такий спосіб дані про якість освіти дають можливість порівняти успіхи міських та сільських шкіл, тенденції змін у якості освіти по роках, якість освіти, скажімо, звичайних та спеціальних шкіл та безліч інших параметрів, що, безумовно, є корисними.

Однак слід визнати, що здобуття цих даних є занадто дорогим. Їх можна було б отримати у інший, менш витратний спосіб, а зекономлені кошти – використати на більш нагальні потреби, яких у освітній галузі вистачає. Тотальне ж застосування ЗНО, що не лише практикується, але і поглиблюється в Україні, змушує згадати слова одного з класиків соціології, який говорив про те, що аби дізнатися смак їжі (у наших умовах – борщу), не варто з’їдати цілу каструлю.

Неважко бачити, що у разі, коли ЗНО будуть проходити лише ті, хто хоче претендувати на бюджетну форму навчання у ВНЗ, названа нами сума державних коштів, витрачених на проведення ЗНО, може зменшитися приблизно удвічі, тобто на 73,5 млн. грн. До того ж пропонована нами модель здачі ЗНО гарантувала б справжню реалізацію принципу «Гроші ходять за студентом», коли усі, хто увійшов у перші 50% вступників, ішли б у обрані ними ВНЗ, несучи з собою бюджетні кошти.

Такий підхід, щоправда, позбавив би Міністерство від «тягот», пов’язаних із розподілом бюджетних місць та визначенням тих приватних ВНЗ, які отримують бюджетне фінансування. Очевидно, що МОН при цьому дещо втратило б вплив на ВНЗ, але водночас відчутно зменшилася б корупційна складова та більшою мірою почало б втілюватися у життя така бажана для усіх автономія ВНЗ.

Сюди додалася б і можливість майже удвічі скоротити загін штатних працівників УЦОЯО, котрих зараз нараховується 322 особи, а це також економія державних коштів, які можна було б витратити з більшою ефективністю. Формули, за якими ця робота могла б бути виконана, під силу навіть молодшим школярам: 322:2=161 працівник; (161х20 тис. грн)х12 місяців = 38,6 млн грн.

Навіть не беручи до уваги комунальних та інших видатків на утримання системи ЗНО, країна могла б зекономити приблизно 112 млн. грн. Хіба освітяни не знайшли б цим коштам більш продуктивного застосування?

P.S. Наведені тут роздуми прямо виводять нас, щонайменше, ще на дві надважливі теми, що прямо стосуються розвитку освіти в Україні, а саме: заплановане урядом зростання оплати за контрактне навчання в державних ВНЗ та удосконалення механізмів контролю за якістю освіти в Україні.

Однак поговоримо про це наступного разу.

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Комментарии закрыты.