Новости музыки и игр

В бoрьбe зa кaчeствo унивeрситeтскoгo oбрaзoвaния

Зaкoнoдaвствo прo вищу oсвіту визнaчилo чимaлo нoвиx вeктoрів рoзвитку для укрaїнськиx унівeрситeтів, oдним з якиx стaв інститут внутрішньoгo зaбeзпeчeння якoсті, який мaють рoзбудувaти ЗВO. Дeржaвa у цій чaстині утримaлaся від фoрмулювaння якиxoсь чіткиx тa oднoзнaчниx стaндaртів, зaлишивши нa рoзсуд унівeрситeтів питaння прo зміст цьoгo інституту. Тaкий підxід у пoвній мірі узгoджується з пoлітикoю aвтoнoмізaції унівeрситeтів, якa дoзвoляє кoжнoму нaвчaльнoму зaклaду, знaючи свoї сильні стoрoни і розуміючи свої недоліки, найбільш оптимально вибудувати стратегію власної (перспективної) діяльності.

Європейські орієнтири

Для українських університетів, які входять до європейського освітнього простору, орієнтиром у частині розбудови названого вище інституту є Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG), ухвалені у 2015 р.

Відповідно до цього документу університетам рекомендується:

• розробити власну політику щодо забезпечення якості;
• затвердити відповідну програму;
• заохочувати студентів брати активну роль у розвитку освітнього процесу;
• зробити максимально відкритими правила щодо зарахування студентів на навчання, контролю за їх досягненнями, підсумкової атестації тощо;
• запровадити чесні і прозорі процеси щодо прийняття на роботу та розвитку персоналу;
• забезпечувати адекватні та легкодоступні навчальні ресурси і підтримку студентів;
• систематично збирати, аналізувати і використовувати відповідну інформацію для ефективного управління своїми програмами та іншою діяльністю;
• публікувати зрозумілу, точну, об’єктивну, своєчасну та легкодоступну інформацію про свою діяльність;
• проводити моніторинг і періодичний перегляд навчальних програм.

Дані рекомендації, будучи сформульованими у найзагальніших рисах, залишають кожному університету величезне поле для їх конкретизації з урахуванням національного законодавства, власних традицій та напрацьованого досвіду. Очевидно, що такий підхід є абсолютно правильним з точки зору можливості кожного навчального закладу розбудувати власну стратегію внутрішнього забезпечення якості.

Стратегічні плани розвитку університетів

Конкретизація перерахованих вище кроків, які мають зробити університети у частині внутрішнього забезпечення якості, має знайти закріплення у стратегічних планах розвитку університетів, які є основними програмними документами діяльності навчального закладу на доволі тривалий час. При цьому важливо, щоб кожен пункт знайшов необхідну деталізацію у цифрах та строках (термінах) реалізації, закріплених у порівнянні з наявними на момент затвердження стратегічного плану результатами.

Зрозуміло, що сформульовані у загальних рисах завдання та перспективи їх досягнення навряд чи можуть стати чітким орієнтиром для діяльності та, пізніше, висновків про результативність діяльності університету. У цьому плані, дійсно, необхідно вітати позицію МОН України щодо запровадження чітких KPI для ректорів, у переліку яких мають знайти відображення також і положення щодо внутрішнього забезпечення якості.

Центр забезпечення якості освіти

Сформульовані на рівні стратегічних планів розвитку університетів, а також у програмах діяльності ректорів завдання мають реалізовуватися на постійній та професійній основі працівниками центру забезпечення якості освіти, які повинні функціонувати на загально університетському рівні та на рівні факультетів/інститутів.

Працівники таких центрів повинні мати необхідний досвід викладацької, наукової та організаційної діяльності. Навряд чи можна допустити думку, що посади фахівців центру можуть обійматися працівниками без достатнього досвіду роботи саме у навчальних закладах на посадах викладачів та/або наукових співробітників. При цьому треба розуміти і пам’ятати, що специфіка роботи факультетів (інститутів) вимагає наявності у працівників центру забезпечення якості освіти відповідних фахових знань і повного розуміння особливостей функціонування того або іншого підрозділу. Тому тут без професорсько-викладацького складу не обійтись.

Проте з пошуком таких працівників можуть виникнути складнощі, оскільки для співробітника кафедри чи наукової лабораторії, який працює на довготривалому контракті, насамперед з економічної точки зору перехід на адміністративну посаду буде невигідним. Навряд чи вирішить ситуацію також і внутрішнє суміщення, оскільки, з огляду на завантаженість працівників кафедр (навчальні заняття, підготовка наукових публікацій, робота із студентами тощо), очікувати, що у них вистачить часу та сил для нового і складного напрямку роботу, який має здійснюватися на системній та ініціативній (креативній) основі, не приходиться.

Виходом з цієї ситуації може бути внутрішнє відрядження, яке має супроводжуватися збереженням статусу та виплат по кафедрі (лабораторії) та звільненням від навчального (наукового) навантаження.

З огляду на значимість і принципову важливість інституту внутрішнього забезпечення якості університети мають піти, можливо, навіть на безпрецедентні експерименти та кроки, спрямовані на формування надзвичайно кваліфікованого персоналу, здатного реалізовувати самостійно та допомагати факультетам (інститутом) у впровадженні визначених у відповідних стратегічних документах програм та проектів.

Окремі аспекти забезпечення якості

Внутрішнє забезпечення якості – це не результат, а процес, який має супроводжувати функціонування університету щодня. З огляду на це навчальні заклади повинні постійно розвивати власні програми, розроблювати нові, відслідковувати ефективність раніше реалізованих проектів, спрямованих на підвищення якості, яка стосується абсолютно всіх і кожного функціонального напрямку діяльності ЗВО. Звернемо увагу лише на окремі з них, аби продемонструвати складність даного питання.

Важливою умовою результативності внутрішнього забезпечення якості є максимальна залученість персоналу університету до відповідних процесів, що, у свою чергу, вимагає:

• розбудови системи зворотного зв’язку між персоналом та адміністрацією (гарним прикладом є розроблені окремими університетами системи електронних петицій), яка повинна надавати можливість кожному висловити свою позицію, сформулювати пропозиції, надати критичні зауваження і рекомендації;
• проведення широкомасштабної роз’яснювальної та, головне, навчальної роботи з окремими групами персоналу (викладацький та науковий склад, адміністрація, технічні служби тощо) щодо запровадження відповідних стандартів якості у ті або інші університетські процеси;
• розробку стандартизованих опитувальників та чек-листів по кожній посаді/підрозділу, у яких мають бути відображені основні (бажані) показники роботи;
• конкретизація посадових обов’язків з чітким визначенням основних (обов’язкових) та додаткових функцій, які мають виконуватися по кожній посаді (так звані «перспективні контракти»);
• переформатування відділів кадрів у відділи з роботи з персоналом, які мають бути укомплектовані HR-менеджерами, навченими сучасним стандартам роботи з персоналом (підбір кадрів, організаційна робота з персоналом, вирішення конфліктів, підвищення ефективності праці тощо).

Одним із способів перевірки якості засвоєння студентами навчального матеріалу є іспити, які мають проводитися у спосіб та за процедурами, які дозволять об’єктивно, безсторонньо та повно оцінити рівень знань та навичок студентів. Окремі університети розроблюють порядки та правила прийому іспитів, у деяких навчальних закладах їх немає, що компенсується «звичаєвим правом».

Це питання набуло неабиякого значення особливо в останні місяці, коли усі навчальні заклади перейшли на дистанційну форму роботи, зокрема, і прийому іспитів, регулювання порядку проведення яких залишало бажати кращого. Одним з найгостріших питань є захист персональних даних, які створюються під час роботи як окремих екзаменаторів, так і екзаменаційних комісій та часто обробляються (зберігаються) на приватних комп’ютерах викладачів. У цій сфері має місце чітке нормативне регулювання, зокрема, Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27.04.2016 про захист фізичних осіб у зв’язку з опрацюваннями персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46 ЄС, положення якого мають бути імплементовані у внутрішньоуніверситетську документацію.

Очевидно і зрозуміло, що розбудова якісного університету — це тривалий процес, який вимагає великих часових, фінансових та людських ресурсів. У цій частині треба бути відвертим і визнати той факт, що далеко не усі заклади вищої освіти зможуть вирішити це завдання (саме вирішити, а не зробити вигляд, що вони це роблять/зробили). Ті ж університети, які гіпотетично здатні на це, повинні приготуватися до кропіткої праці, яка має бути зорієнтована на пошук нових, нестандартних кроків та рішень.

Роман Мельник, заведующий кафедры административного права КНУ Шевченко, доктор юридических наук, профессор.