1 июня, 2020 
adminGWP В. Xрoмeц: кaк сeбя чувствуeт высшee oбрaзoвaниe сeйчaс?
Aвтoр: Витaлий Xрoмeц, рeктoр унивeрситeтa Кoрoля Дaниилa.
«Як сeбe пoчувaє вищa oсвітa зaрaз? Ця глoбaльнa гaлузь пoстійнo прoгрeсує. Тaк, зa рeзультaтaми 2017 рoку у світі нaлічувaлoся 26 368 oргaнізaцій вищoї oсвіти, з якиx більшa чaстинa (18 500) — цe унівeрситeти, і кількість їx прoдoвжує збільшувaтися. Мaсифікaція oсвіти як трeнд oстaнніx дeсятиліть спричинилa збільшeння чисeльнoсті студeнтів вищoї oсвіти мaйжe вдвічі, і цe тільки зa пeріoд з 2000 пo 2014 рр., склавши, за даними UNESCO, до 207 мільйонів чоловік. При цьому все гірше себе почувають державні університети та все краще — приватні, які залучають зараз не менше 30% глобального потоку абітурієнтів».
Це цитата з фрагменту дослідження Михайла Крикунова (Mihail Krikunov) «Стан глобальної галузі вищої освіти». Пан Михайло люб’язно надав витяги з власного дослідження, яке дає змогу проаналізувати загальні тенденції та тренди розвитку вищої освіти, а головне — побачити місце української вищої освіти в глобальному контексті. Слід відразу зауважити, що це місце скромне, але для посилення нашої присутності як глобального гравця українській вищій освіті потрібно сформулювати чітку ціль для розвитку вищої освіти України.
Ознайомившись із дослідженням Михайла Крикунова, хочу поділитися певними алюзіями, які виникли у процесі читання.
Тенденції до масовізації вищої освіти будуть посилюватися, оскільки велика кількість механічної роботи буде автоматизовуватися, а потрібні кваліфіковані кадри можуть вирішувати завдання, що не піддаються автоматизації. Михайло Крикунов наводить цікаві дані: «Тільки в США число незайнятих, через відсутність кваліфікованих претендентів, робочих місць у 2017 році зросло до 6.2 млн з 5.6 млн у 2016 році. Причому це стосується не тільки великого бізнесу. Проблему з нестачею кваліфікованих кадрів відчули вже і 45% у малому бізнесі…»
Україна у світових лідерах за кількістю осіб, які мають вищу освіту, і ця тенденція відповідає світовому тренду. Нам не потрібно штучно обмежувати доступ до вищої освіти, але є проблема низької якості вищої освіти, яка часто не призводить до покращення життєвих шансів на вертикальну соціальну мобільність.
Часто випускники українських ЗВО після завершення працюють та виконують таку роботу, яка не потребує диплома про вищу освіту. Тому для нас вкрай важливо працювати над підвищенням якості освітніх послуг, які надають заклади вищої освіти України, без зменшення охоплення вищої освіти і її масового характеру. Випускник ЗВО має неодмінно покращувати життєві шанси. Позитивно можна оцінити започаткування нових умов акредитації та ролі в цих процесах Національної агенції із забезпечення якості вищої освіти.
Забезпечення належної якості вищої освіти в Україні буде посилюватися інтернаціоналізацією, оскільки отримання освіти в Україні стане привабливим для тих регіонів, у яких вона перебуває на невисокому рівні. Привабливість може формуватися і через те, що в Україні вартість навчання певний час буде конкурентно низькою проти вартості навчання в інших країнах Європи та світу. Перспективними стають тенденції щодо створення спільних програм із закордонними ЗВО. Зараз система подвійних дипломів діє несиметрично, складно досягнути повноцінного партнерства, оскільки є недовіра до українських ЗВО через неможливість забезпечення належного рівня виконання своєї частини навчального плану. Крім того, важко знайти студента із закордонного ЗВО, який би приїхав до України на навчання на частину навчального плану, яка визначена партнерською програмою. Виходить, що лише з України їдуть до ЗВО як партнерів, однак це більше схоже на простий спосіб рекрутингу українських студентів закордонним ЗВО. Попри все, інтернаціоналізація вищої освіти — це основний спосіб включення в глобальну конкуренцію у сфері вищої освіти.
Тенденція до збільшення удільної ваги дистанційного навчання. Саме дистанційне навчання призводить до збільшення інклюзії вищої освіти та суттєво підвищує доступ до вищої освіти уразливих категорій. Дистанційна освіта, як правило, є дешевшою, і тому її можуть отримувати незаможні верстви населення. Дистанційна освіта спрощує доступ для осіб з інвалідністю, які не можуть перебувати в університетському кампусі. Дистанційна освіта дає змогу поєднувати навчання та роботу, дозволяє повноцінно навчатися людям під час декретної відпустки. Пан Михайло наводить цифру у 13 млн. студентів, які навчаються дистанційно, та підкреслює, що ця тенденція буде прогресувати.
Вища освіта буде посилювати свою роль через складність економіки. Виникатиме крайня необхідність постійного оволодіння новими компетентностями, а це призведе до того, що більшість спеціалістів змушені будуть упродовж свого життя весь час навчатися. Постійне здобуття освіти стане нормою в новій економіці, яка народжується на наших очах. Михайло Крикунов називає цю модель «багатоетапною моделлю вищої освіти».
Україна, перебуваючи в пошуку власної освітньої моделі, не може просто скопіювати досвід країн, у яких є високоефективна вища освіта. Також важко розробити універсальну модель та нав’язувати її згори донизу. Модель вищої освіти пов’язана зі структурою економіки країни. Від цього має залежати і державна, і регіональна політика у сфері вищої освіти. Тому важливо, щоб державні ініціативи «згори» враховували специфіку кожного регіону «знизу».
Заклади вищої освіти мають реагувати на запити ринку та давати професійні навички, релевантні рівню розвитку ринку. Роботодавці починають сигналізувати про те, що наявність професійних навичок (hard skills) мають бути скорельовані з умінням їх застосувати в міжособистісній командній взаємодії, і тому hard skills мають доповнювати soft skills. Все частіше доводиться чути від роботодавців, що soft skills є більш важливими, ніж hard skills, оскільки перші сформувати важче, ніж другі.
Михайло Крикунов вказує на поетапне формування трьох типів закладів вищої освіти: від елітарного до масового та до універсального. Кожен з цих типів виникає історично в певний час, але зараз вони існують паралельно, виконуючи свої функції. Вони і далі мають існувати паралельно, формуючи людський капітал для складної структури економіки сучасності. Але для елітарних університетів розпочалася боротьба за вихід у вищу лігу та перетворення в університети світового класу. Саме ці університети починають конкурувати за найкращого студента, найкращого викладача, найкраще фінансування. Саме ці університети обертаються навколо проведення випереджувальних фундаментальних досліджень.
Більшість ЗВО прагне отримати і утримувати у своїй назві слово «університет». Однак потрібно почати диференціацію ЗВО із розмежуванням на університет та на вищу професійну школу, але з неухильною орієнтацією на якість. Просто якість буде визначатися у відмінний спосіб. Якщо для університетів характерною є орієнтація до надання більш широкого спектру знать, то для вищих професійних шкіл має бути чітка орієнтація на оволодіння певною професією.
Отже, чим є вища освіта та чим є сучасний університет? Крім загальних тенденцій, є багато особливостей, які визначають контекст кожної країни, кожного окремого регіону та кожної окремої вищої школи. «Проте помітною глобальною тенденцією стає прийняття більшістю університетів у різних країнах моделі потрійної місії, притаманної для сучасного університету (Навчати — Дослідити — Служити суспільству)» (Михайло Крикунов).
Українська система освіти лише починає свій шлях у якості гравця на світовому ринку вищої освіти. Поки що діагноз, який дає пан Михайло Крикунов, невтішний: «Нинішня система вищої освіти в країні може бути охарактеризована як масова вища освіту без явно виділених лідерів якості за категоріями проведених досліджень та інновацій у галузі навчання, слабкою інтернаціоналізацією та практично повною відсутністю дієвого зв’язку з ринком праці».
Для того щоб розпочати лікування, перш за все, потрібно поставити правильний діагноз. Діагноз поставлено. Тепер переходимо до процесу лікування, щоб захворювання не перетворилися на незворотнє.
Оригинал
Опубликовано в рубрике