Новости музыки и игр

Вoспoминaния пoд eлкoй: двa гoдa НAЗЯВO в oфициaльнoм стaтусe

Двa гoдa нaзaд в Укрaинe прoизoшлa «пeрeзaгрузкa» Нaциoнaльнoгo aгeнтствa пo oбeспeчeнию кaчeствa высшeгo oбрaзoвaния.

Сeрeд рoзмaїтиx журнaлістськиx жaнрів існує oдин – вoістину бeзсмeртний – тaк звaний «дaтський» (нe плутaти з oднією з північнoєврoпeйськиx крaїн!): мaтeріaл, який гoтується дo пeвнoї річниці від вaжливoї пoдії.

Тeмп рoзгoртaння сучaснoї істoрії укрaїнськoї вищoї oсвіти тaкий стрімкий, щo нaвіть нe рік, a кoжeн місяць є вaгoмим і нeзвичaйним, якісь тeрміни вимірюються нe тaк кількістю днів, як знaчущістю і нaсичeністю. Тoж ітимeться нe прo підсумки рoку минулoгo й нe прo плaни нa рік нaступний – для цьoгo пишуться інші тeксти – a прo прo суттєві здoбутки й пeршoчeргoві пeрспeктиви Нaціoнaльнoгo aгeнтствa.

Істoричнa дoвідкa – бeз пaфoсу

Спливлo двa рoки від oфіційнoгo пoчaтку кaдeнції нинішньoгo склaду Нaціoнaльнoгo aгeнтствa із зaбeзпeчeння якoсті вищoї oсвіти, кoли Кaбінeт Міністрів Укрaїни зaтвeрдив нoвooбрaний склaд цьoгo кoлeгіaльнoгo oргaну.

Відповідно до Закону «Про вищу освіту», нас було 23 особи, цей же нормативний акт досить суворо визначив і якісний склад: представники від здобувачів вищої освіти та роботодавців, Національної академії наук України та всіх національних галузевих академій наук. Представлені заклади вищої освіти державної, комунальної та приватної форм власності. Оглядаючись на той момент, констатуємо, що конкурсною комісією були обрані різні люди, яких об’єднує одне – універсальність: викладачі і науковці, адміністратори і знавці сучасних вимог до якості освіти, ентузіасти, які не могли уявити, що на них чекає.

Коли під час першої нашої зустрічі 11 січня 2019 року ми спробували визначити, чому ми тут, виявилося, що всі добре розуміють сферу повноважень, кожен має власне бачення найважливіших цілей і усвідомлює свою відповідальність, бо згідно із законодавством Національне агентство визнане «постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти» (ст. 17, п. 1).

Тоді, два роки тому, ми ще не знали, яким серйозним випробуванням буде будь-який крок, навіть не здогадувалися, що станемо своєрідним «бабаєм» вищої освіти, яким будуть лякати – не неслухняних дітей, а один одного – як ретрогради від вищої освіти, так і, зокрема через недостатню поінформованість, цілком фахові та відповідальні співробітники українських університетів.

Так цікаво читати зараз експресивних хейтерів і згадувати, як ми розпочинали… Із якимось абсолютно нереальним обсягом завдань. Із практично відсутньою нормативною базою. Але й без ілюзій щодо стовідсоткової підтримки та розуміння з боку закладів вищої освіти. Без постійного приміщення, без меблів, із зарплатами нижчими, аніж на попередніх місцях роботи.

Наразі дякуємо державі за підтримку нашої непростої і відповідальної роботи. Підтримуємо ідею, що всі освітяни повинні мати гідну зарплату. Хоча це залежить не від нас, а ті, від кого це насправді залежить, не один рік щедро годують усіх зацікавлених осіб обіцянками.

Чимало цікавого, без перебільшення, виникало навколо Національного агентства як на офіційному рівні, так і у вигляді домислів і вимислів. Власне, і скорочена до некомфортного начебто звиклому до абревіатур вуху НАЗЯВО назва установи також одразу ж стала предметом для іронічних інтонацій і зневажливих викривлень.

Що ж, це теж якась спроба познайомитися й освоїтися з незрозумілим – звичайно ж, питання було не так у назві, як у незвичності статусу й повноважень. Це визначає і необхідність сприйняття, а спочатку вироблення спільного лексикону. І тут з’ясувалося, що якщо незрозумілі процеси, то тезаурус, який його описує, теж дратує. Не сприймається, зокрема, виправдане браком українських відповідників використання термінів англомовного походження, ті ж стейкголдери, soft skills, fitness for purpose (придатність до цілей). Пояснення й тлумачення вимагають, здавалося б, уже звичні терміни, як-от ESG або освітні компоненти.

Акредитація – наше все

Першим і основним завданням Національного агентства стало запровадження нової моделі акредитації, і не дивно, що воно стало найбільш складним для реалізації. У ньому сфокусувалися всі найгостріші проблеми вищої освіти: накопичилися питання професіоналізму співробітників закладів вищої освіти, необхідності радикальних змін у галузі, очевидного спотворення ментальності суспільства в сприйнятті справжніх підсумків здобутої освіти, визначення орієнтирів і перерозподіл пріоритетів. 

Очевидно, що зміни відбуваються – переважно системні, іноді локальні. Віримо, що ми робимо все правильно, у той же час бачимо чимало болісного неузгодження в порозумінні між різними учасниками процесів. Передусім стають на заваді упередженість і підсвідома готовність відчутної частини освітянської спільноти інтерпретувати все, що відбувається, з позицій власного досвіду, часом неоднозначного.

Запропонований Національним агентством механізм не влаштовує тих, хто звик діяти за схемою «натис на кнопку – отримав результат» (не важливо, через добрі взаємини, зв’язки чи через гроші). Ми недостатньо керовані – так, як декому хотілося б. З’ясувалося (о диво!), що під час акредитації треба дотримуватися хоча б формальних, а краще – сутнісних вимог.

Не так просто вдалося зорієнтуватися у видах акредитації, а власне, не так у їхній градації, як у справжній мотивації запровадження. Так, умовна (відкладена) акредитація передбачена частиною другою статті 25 Закону «Про фахову передвищу освіту», але сам факт її існування викликав у «обуреної громадськості» безпідставні звинувачення в корупційності.

Схоже, на чию користь відбувається подібна «меркантильність», не ясно й самим авторам і поширювачам подібних цікавинок. Усі оплати оподатковано на користь держави, значні суми виведені з тіні. Умовна акредитація запропонована як компроміс з можливістю для слабших програм удосконалитися, а для університетів – визначитися з необхідністю мати у своєму складі такі освітні програми. Спілкування з колегами підтверджує, що зараз мудрі керівники розуміють користь умовних акредитацій, готові осмислювати її, та ще й пропонують додаткові моделі «умовності», проміжні, з більшим терміном акредитованості.

Принагідно згадаймо частий аргумент незадоволення – оплата акредитації. Будьмо відверті, шановні читачі. Так, це значні кошти, хоча оплата акредитації однієї освітньої програми в порівнянні з фінансуванням одного ж студента-бюджетника державою не настільки й велика. Відчутно некомфортним є недосконалий механізм «не-виділення» коштів на акредитацію закладам вищої освіти, вчасно не закладений у бюджет університетів, – по-перше, і негарантованість результату (сплатив – не означає  акредитувався) – по-друге. Та й коли це гроші були не важливі, а наскільки великі вони чи малі – питання ресурсів кожного конкретного університету, прощатися з ними однаково непросто.

Інша оповита таємничістю історія стосується відмови в акредитації, яка, на думку деяких псевдознавців, порушує права студентів з неакредитованих програм (а таких лише приблизно один відсоток з усіх). Чи порушує Національне агентство ці права, наприклад, право на освіту? Очевидно, що ні. Ці права (а ще цілу низку норм і законів) порушує заклад вищої освіти, надаючи неякісні освітні послуги.

Потреба релевантно оцінювати те, що «вкидається» в наукову й освітянську спільноту, поширюється легковірними реципієнтами, не завжди задовольняється вчасно, тож пропонуємо розібратися. У сумнозвісному листі до МОН його ж дорадчого органу Ради проректорів з наукової роботи закладів вищої освіти та директорів наукових установ висловлено побоювання щодо мало не знищення української науки через нібито неймовірні ціни, які доведеться сплачувати Національному агентству за акредитацію спецрад (насправді йшлося про пропозицію нормальної оплати закладами освіти власних членів спецрад та опонентів).

Таким же надуманим є поширений міф про загрозу неакредитації освітньо-наукових програм доктора філософії. Трохи статистики: на сьогодні рішення Національного агентства ухвалене щодо 181 акредитаційної справи доктора філософії, з них 153 акредитовано, 15 акредитовано з визначенням зразкових, лише 12 акредитовано як умовні й одна отримала відмову в акредитації. Тобто в порівнянні із зазвичай третьою частиною умовно акредитованих програм за іншими рівнями освіти показники акредитації освітньо-наукових програм доктора філософії відчутно вищі.

Подискутуймо про ресурси і принципи

Дещо про експертів оцінювання освітніх програм – теж у цифрах. У реєстрі Національного агентства на сьогодні 2 202 науково-педагогічні працівники і 828 здобувачів освіти, тобто разом 3 030 осіб. Не всі з них брали участь в акредитаціях, але всі пройшли навчання й тестування. Чимало дискутабельних питань виникало щодо їхньої підготовки і роботи. Можна чи не можна навчитися експертизи за два дні тренінгу – відповідь очевидна. Потрібен досвід і самоосвіта.

Звідки цунамі критики, теж ясно: кому ж подобаються люди, які говорять, що ти щось робиш неправильно? Будемо вдячні кожному фахівцю високого рівня, який долучиться до реєстру експертів, знайде можливість співпрацювати з нами, обговорюючи проблеми їхньої підготовки.

Про папери в діловодстві та комунікативній політиці Національного агентства, як і про експертні групи, створюються легко спростовувані легенди. На сьогодні в базі 2 500 справ на різній стадії опрацювання. Як відомо, усі документи подаються й проходять через інформаційну систему Національного агентства, без якої учасники акредитаційного процесу вже не уявляють собі нормального функціонування. Але при всіх плюсах системи її недолік один – за жодних умов з неї не можна нічого вилучити, найважливіша її частина є публічною, а отже доступною як для справді зацікавлених осіб, так і для тих, хто бажає знайти вади й хиби.

Загалом, досвід комунікаційної політики свідчить, що швидко набувають розголосу негативно забарвлені факти. Національному агентству доводиться працювати в специфічному, досить несприятливому інформаційному полі. Про розгортання навчальних проєктів Національного агентства, як-от Школа якості NAQA, рубрики у фейсбуці з майже півторамільйонною аудиторією та інші досягнення в онлайн-спілкуванні можна буде прочитати в нашому річному звіті за 2020 рік. 

Звісно, дописи в соцмережах трапляються різні. На жаль, для когось простіше дискредитувати, аніж спільно працювати.

Напевно, автор, чиї «лише особисті позиції» – попри відповідальну посаду в Міносвіти – відображаються в його статтях, керується самотужки сформульованим кредо: «…чим гучніше та недолугіше звучить звинувачення – тим простіше воно запам’ятовується» (з останнього допису). Припускаємо, що в адміністратора та науковця з поважним ступенем просто прокинувся талант публіциста. Показово, що з мало не двох десятків дописів, які іноді з’являються навіть двічі на тиждень, половина присвячені Національному агентству. Тож акценти зрозумілі: начебто немає більш важливої мішені, ніж ми.

Очевидно, хтось може дозволити собі розкіш утримувати спеціальну людину (а зважаючи на кількість дописів та особливості ідіостилю, мабуть, групу людей), функціональні обов’язки а чи то хобі якої – нападки на одну інституцію. Уживаючи вираз європейські цінності в лапках, автор відверто демонструє не фатальне невігластво, а нерозуміння цінностей як таких і прикру неуважність. Так, Звернення Національного агентства, на яке він так бурхливо реагує лише наприкінці грудня, датується 31 липня. То на що ж він так довго чекав?

Упоралися з викликами пандемії

Готовність до кризових ситуацій та онлайн-діяльності допомогли й допомагають нам вистояти не лише проти відвертих наклепів. З-поміж викликів 2020 року без сумнівів найскладнішим для подолання стала пандемія й пов'язані з нею обмеження в пересуванні та провадженні освітнього процесу, а отже – здійсненні процедур відповідно до Положення про акредитацію освітніх програм. 

Хоча спочатку реальні масштаби були невідомі, Національне агентство зреагувало дуже оперативно. Уже напередодні оголошення повного карантину був розроблений Тимчасовий порядок, а 16 березня 2020 р. після недовгого уточнення й обговорення його затвердили. Унормування, таким чином, відбулося.

Укотре Національне агентство підтвердило, що для нього найважливішими є інтереси випускників закладів вищої освіти, адже під загрозою опинилася видача документів про освіту загалом. Тому було проведено понад 700 дистанційних акредитацій. Хто бачив і оцінив цілодобову працю й зусилля Національного агентства в перші тижні карантину? Це і подолання складностей інформаційного поля, і безпосередні контакти з університетами для роз’яснення особливостей нової форми акредитації, і навчання співробітників, які модерували процедури (були підключені всі відділи секретаріату). Очевидними позитивними здобутками стали зроблені відеозаписи, що дають можливість переконатися в глибині й об'єктивності експертиз, а також долучення спостерігачів – членів Національного агентства для супроводу та підтримки як експертних груп, так і закладів освіти.

У дистанційному форматі процедура стала економнішою для закладів вищої освіти: за однією освітньою програмою середня вартість акредитації цьогоріч склала 43 000 грн (а не 60 000 грн, як це зчаста вказують агресивні полемісти). Загалом виходить понад 8 млн грн економії для закладів у 2020 р. порівняно з тим, якби ці 1 100 акредитаційних процедур проводилися з виїздом експертів.

Що болить і що надихає

Однак серед напрямів діяльності Національного агентства є найнебезпечніший. Такий, що надто дорого обходиться, але й не вимірюється грішми (доведеться визнати – лише великими грішми). Ідеться про академічну добро/недоброчесність. Ті, кого не можна називати, вдаються не лише до інформаційних «бойових дій». Відбувається фактична облога судовими процесами, адже ці люди призначили себе недоторканними і несхибними.

За час каденції поточного складу Національного агентства українською освітою кермували 5 міністрів та в.о. міністра. Траплялося різне: плідна співпраця; подвійні стандарти; декларативність; лояльність, подібна до уникання; обіцянки, які, схоже, ніколи не будуть виконані; явна байдужість; невдалі спроби фактично спровокувати закриття Національним агентством слабких програм, а не надати їм шанс виправитися. Парадокс у тому, що навіть однієї з названих вище позицій було б достатньо для розходження в поглядах, хоча не хотілося б дозволяти собі подібної розкоші. Потрібно співпрацювати і знаходити спільну мову.

За всіма напрямами законодавчо визначеної діяльності Національне агентство розробило нормативні акти, тож гостро необхідні спільні дії щодо них, щодо кореляції чинної нормативної бази і процесів. Формально залишився рік для того, щоб передати наступному складу Національного агентства – а отже, усій українській вищій освіті – упорядковані процеси.

Будьмо чесними: Національне агентство й неймовірна спільнота людей, причетних до тектонічних зсувів не лише в організаційних процесах освітньої діяльності університетів, а й у свідомому прийнятті якісної освіти як спільної цінності, – це не закрита спільнота обраних (правда ж, усі зрозуміли безглузді звинувачення в «обраності», згадки про конференції «для своїх» – усі охочі потрапляють на наші семінари та зустрічі, ми навіть десь надмірно відкриті для спілкування, тому й по-своєму вразливі). 

Хто всі ці люди? Це освітяни й фахівці, причетні до вищої освіти, які хочуть реальних позитивних змін, вірять у ці зміни, розуміють, що і для чого робиться у сфері вищої освіти, і невпинно роблять це самі.

І відповідно до обраного жанру – наприкінці має бути побажання

Нам залишився рік із трьох, це страшенно мало для обсягу мрій і завдань. Це неймовірно багато для випробувань, які реально загрожують.

Мої чудові студенти-філологи під час одного з наших традиційних університетських конкурсів подарували мені прекрасне гасло-настанову «Але я не боюся» – що б не сталося з нами, чи то смішного, чи то жахливого. Не біймося відповідальності і праці, не біймося осуду і категоричних оцінок. Біймося не зробити все можливе й усе неможливе.

Елена Еременко, заместитель главы Национального агентства по обеспечению качества высшего образования.