19 октября, 2020 
adminGWP Лeся Юрчишин: дeти бeз сoвкoвыx устaнoвoк гoтoвы рaзвивaть стрaну
3 oктября в Укрaинe oбъявили лучшиx учитeлeй гoдa в рaмкax прeмии Global Teacher Prize Ukraine 2020. Пoбeду в нoминaции «Учитeль грaждaнскoгo oбрaзoвaния» пoлучилa Лeся Юрчишин.
Пoбeдитeльницa кoнкурсa рaсскaзaлa o пeрвыx впeчaтлeнияx пoслe нaгрaды и пoдeлилaсь сoбствeнными инсaйтaми пo рaзвитию грaждaнскoгo oбрaзoвaния в Укрaинe.
Пeрeмoгa в нoмінaції «Вчитeль грoмaдянськoї oсвіти». Щo відчувaєтe?
Чeснo кaжучи, я й дoсі нe вірю в це. Якось так усе блискавично трапилось! Заповнюючи заявку, я побачила список таких потужних учителів історії і громадянської освіти у ТОП-50, що аж почала сумніватись у своїй «номінатноздатності». Лист про входження у short-list номінації з ТОП-3 кандидатів перечитала разів п’ять і була впевнена, що це і буде моїм основним цьогорічним досягненням. Коли під час церемонії оголосили моє ім’я, я навіть не зразу второпала, що слід вставати і йти на сцену.
У залі першою привітала моя учениця, яка волонтерила на премії, а в соцмережах першим привітання було також від учня. Власне саме ці діти, окремо один від одного, й номінували мене на премію цьогоріч.
Наразі відчуваю велику відповідальність перед усією освітянською спільнотою – бути першою переможницею в такій особливо актуальній сьогодні номінації дуже почесно і дуже хвилююче – чи справлюсь із поставленими задачами?
Як школярі ставляться до предмета «Громадянська освіта»?
«А що таке «Громадянська освіта»? Це типу правознавство?» – найпопулярніше запитання в десятикласників, коли вони бачать у розкладі новий предмет. Тому перший урок завжди проводжу під кодовою назвою «Хто я ?» і тільки відчувши ось ці перші паростки усвідомлення своєї ідентичності, десь під кінець уроку доходимо до розуміння того, що на «Громадянській освіті» ми вчитимемося прислухатись до себе, розуміти світ навколо та шукати найоптимальніші форми взаємодії з оточуючим.
Особисто для себе я кінцевим результатом викладання курсу ставлю «зростання» цілісної особистості з проактивною життєвою та громадянською позицією, здатної «діяти локально – впливати глобально». Твердо переконана, що громадянські компетентності повинні реально (а не лише на папері) проходити наскрізною лінією через усі навчальні предмети. Тільки спільний підхід і спільні зусилля здатні досягати найвищих результатів.
А що найскладніше в роботі з учнями з цієї тематики?
Найскладніше на будь-яких уроках – сформувати безпечне середовище для учнів, укріпити в них відчуття класу як спільноти, де можна вільно висловити свою думку і де вона не може бути «неправильною». Respect and safe – це те, що потрібно в першу чергу вибудовувати.
Чи маєте ви власні секрети викладання?
Найголовніший секрет – відповідальне ставлення до першого уроку – першого знайомства з учнями. Намагаюся продумати і промодерувати представлення всіх перед усіма – тут і техніки «2 правди, 1 брехня» стають у пригоді, і «назви те, що важливо знати для нашої спільною роботи надалі» і багато іншого.
Важливо максимально оперативно запам’ятати нових учнів поіменно – це дуже допомагає налагодити особистий зв'язок. А далі – я просто «йду» за дітьми. Благо, МОН нам дарує певну свободу, і можна переставляти певні розділи місцями, збільшувати / зменшувати кількість годин на вивчення певної теми – робити те, що найбільш актуально для цих дітей саме зараз.
Чи важко бути вчителем? Як ви до цього прийшли?
Немає «легких» професій. Я свою «сродну працю», роботу з дітками, відкрила ще в дитячому садочку. Чемно навчала ляльок усього, що й сама знала, і виводила замість них літери в імпровізованих зошитах.
Остаточно вибір пав на історію саме в 6-му класі. Найцікавіше те, що ще в 5-му класі історія була моїм нічним кошмаром: учитель був дуже строгим, як мені тоді здавалося, і вимагав навіть у переляканих п’ятикласників усвідомлення подій і розуміння причинно-наслідкових зв’язків. А вже в 6-му класі я захопилася історією Стародавнього Єгипту, Греції та Риму і якось почала нарешті не просто заучувати, а саме «розуміти». І все «заграло» зовсім іншими барвами. Тоді ж твердо заявила батькам що, як виросту, буду саме вчителем історії.
Батьки не вважали професію вчителя престижною. Адже історія як предмет несла в собі додатковий негативний присмак марксизму-ленінізму і заучування рішень партійних з’їздів. Тато й досі вважає, що викладати предмет, який має здатність «видозмінюватися» з приходом кожної нової влади, неможливо. І йому, як інваліду Афганської війни ІІІ групи, звісно ж, хочеться вберегти свою сім’ю від чергових історичних пертурбацій.
Хоча саме Помаранчева революція зробила мою мрію навчатися в університеті реальністю – тоді була перша вступна кампанія, коли університети були зобов’язані замінити усні екзамени тестовими завданнями, які перевірялися комп’ютером і таким чином дівчина з маленького міста без хабарів змогла вступити на бюджет.
А далі був пошук першого робочого місця в Монастириському районі Тернопільської області. Я була щаслива потрапити в маленьку сільську школу за 40 кілометрів від дому, до якої їхала двома автобусами, а поверталася в основному автостопом. Але якраз ці 4 роки в сільській школі допомогли сформувати в собі справжнього вчителя.
Далі був дзвінок з Києва із запрошенням на співбесіду після якогось сотого резюме. Треба спробувати! Далі – запрошення на роботу і переїзд до Києва. Найважче було таки залишитися в столиці після першого, не зовсім вдалого, року роботи і сказати собі, що додому завжди можна повернутися, а тут треба таки спробувати ще раз.
Пам’ятаю, як у дитинстві бачила падаючу зірку й на повен голос кричала: «Хочу бути вчителькою історії!» І збулося!
Що таке громадянська освіта особисто для вас?
Якщо говорити про громадянську освіту як про навчальний предмет – то це мікс психології, правознавства, філософії, економіки, суспільствознавства, соціології. А якщо говорити як про компетентності, певне світобачення / концепцію мислення – то це явно те, без чого не може існувати жодна людина та жодна держава.
Як ви оцінюєте рівень громадянської освіти в населення України?
О, ви знаєте – він явно покращився після подій Революції Гідності 2014 року! Справді – таке зацікавлення історією з’явилось у масах, бажання докопатися до суті процесів тоталітарного минулого, перехід на українську мову спілкування, усвідомлення себе нацією… Звісно ж, завжди є над чим працювати! Агонія совкового минулого триває, але й бажання якісних змін у суспільстві стає все поширенішим. Я дуже вірю в наших дітей-своїх учнів – ось ці діти без совкових ментальних установок готові і будуть розвивати нашу країну на краще!
Публікація цього інтерв’ю стала можливою завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст інтерв’ю є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Опубликовано в рубрике