29 января, 2021 
adminGWP 
В. Грoмoвoй: кaк в 80-x гoдax пoдняли нoвaтoрскую вoлну?
Aвтoр: Виктoр Грoмoвoй, oбрaзoвaтeльный экспeрт, зaслужeнный учитeль Укрaины.
Xтo пaм’ятaє цe видaння?
Я вже маю такий поважний вік, що не тільки пам’ятаю ті прадавні часи, коли на роботу ходив без телефона, а й застав останню шкільну реформу в СРСР, яка розпочалась у 1984 році.
«Основні напрямки реформи загальноосвітньої і професійної школи» зокрема передбачали:
- перехід до навчання дітей в школі з 6-річного віку та перехід з 10-річного на 11-річний термін навчання в середній школі;
- зменшення наповнюваності класів: у 1-9 класах – до 30 учнів, в 10-11 класах – до 25 учнів;
- широке використання нестандартних методів навчання, які активізують творчу діяльність учнів.
На фото видання, яке попри масовий наклад, вкрай не просто було придбати у 1988 році. У мене в руках книжка, у якій вказано «додатковий наклад – 65 000». Вона пропагувала «практики, які працюють» учителів-новаторів Шаталова, Лисенкової, Ільїна, Гузика та інших.
До речі, всі вони тоді стали телевізійними зірками. Не просто дутими шоуменами чи штучно створеними героями відосіків, а зірками інтелектуальними, справжніми «володарями умів»…
Як не дивно, партія в часи «перебудови», яка розпочалася в СРСР в 1985 році, досить активно несла ідеї авангардної педагогіки в маси.
Рупором прогресивних сил в освіті стала «Учительська газета». 18 жовтня 1986 року в цій газеті була опублікована колективна стаття «Педагогіка співробітництва» групи педагогів-новаторів та публіцистів. Ключовою думкою статті була необхідність відходу від авторитарної педагогіки та форсованого руху в бік демократизації та гуманізації школи.
У 1986 -1988 роках в «Учительській газеті» були надруковані програмні статті та проєкти реформування школи на демократичних засадах. Їх авторами були педагоги-новатори й учені (Ш. Амонашвілі, В. Караковский, В. Шаталов, Е. Дніпров) та демократично налаштовані журналісти (С. Соловейчик, Т. Міледіна, І. Ханхасаєва та інші). Кожна така публікація була подією!
Активна пропагандистська кампанія сприяла повороту у свідомості багатьох моїх колег і пробуджувала надію (інша школа можлива!) у тодішніх випускників педінститутів. Йшла і активна «педагогізація громадськості», яка націлювала батьків на конструктивну співпрацю.
На жаль, нічого подібного з пропагандою нашої НУШ не трапилось. Чому так?
P.S. Аж ніяк не ідеалізую совок і радянську школу кінця 80-х. Про русифікаторську спрямованість тієї реформи та інші компартійні маразми пам’ятаю. У цьому пості кажу не про них, а про ту новаторську хвилю, яку тоді вдалось здійняти.
Оригинал
Опубликовано в рубрике