26 ноября, 2020 
adminGWP В. Oнaцкий: нe нaдo oбeзличивaть учeникoв
Aвтoр: Влaдимир Oнaцкий, зaмeститeль дирeктoрa пo учeбнo-вoспитaтeльнoй рaбoтe.
Куди зникaють зі шкіл учні?
Oстaннім чaсoм спoстeрігaю тaку тeндeнцію: зі шкіл всe чaстішe кудись зникaють учні. Нaтoмість звідкись з’являються здoбувaчі oсвіти. Нeщoдaвнo навіть бачив зошит для робіт з математики здобувача освіти 2-А класу.
Дійсно, у законодавстві про освіту широко використовується поняття «здобувачі освіти». Це збірне поняття, яке об’єднує вихованців, учнів, студентів, аспірантів, докторантів, семінаристів та навіть курсистів, тобто усіх, хто вчиться, хто здобуває освіту. Але з законодавства ще не прибрали слова «учень», «студент» та інші. Зараз, як і в минулому столітті, у нашій країні до шкіл зараховуються учні, а до ВНЗ – студенти.
Утім, законодавці, працівники МОН все більше тяжіють до вживання виразу «здобувач освіти» замість традиційних слів «учень», «курсант», «слухач», що, на мій погляд, не лише робить нашу мову біднішою, а й знецінює, зменшує статус самої особи, що навчається, адже і вихованець дитячого садочку, і докторант – це лише здобувачі освіти. Але між ними – роки життя й складної розумової праці, які нівелюються узагальненим поняттям «здобувач освіти».
Тенденцію, започатковану чиновниками, підхопили та поширили педагоги на місцях. Бажаючи бути в тренді, здаватися більш сучасними, вони все частіше називають школярів здобувачами освіти, а не просто учнями, ученицями, школярами.
У моїй свідомості слова «учень», «студент», «аспірант» та інші викликають приємні образи. Я уявляю людей, які зростають, і статус яких змінюється. Дошкільник прагне стати учнем, школяр – студентом, студент – аспірантом, але ніхто з них не бажає бути безликим «здобувачем освіти».
Спостерігаючи за військовими парадами на центральних майданах країни, я уявляю, як переповнюються гордістю серця юнаків та дівчат, коли вони чують голос диктора Дмитра Хоркіна: «Крокують ліцеїсти військового ліцею імені Івана Богуна», або коли звертається до них міністр оборони: «Бажаю здоров’я, товариші ліцеїсти! Вітаю вас з річницею Незалежності нашої держави». Чому звертається так до молодих людей міністр оборони? Ліцей, ліцеїст, гімназія, гімназист – слова, які викликають трепет душі. Порівняйте їх з безликим, знеособленим, казенним «здобувач освіти». Не відчувати цю різницю можуть чиновники, а для педагогів — різниця колосальна.
Я пам’ятаю, як хотів швидше стати студентом, і як нас, учорашніх восьмикласників, викладачі в педагогічному училищі називали студентами. Це був новий статус, це спонукало до навчання, до більш свідомого, більш дорослого ставлення до всього. Тоді ж чому ми зараз так нівелюємо статус школярів, гімназистів, ліцеїстів? Добре, що хоч не називаємо школярів та спудеїв отримувачами освітніх послуг. Уявляєте: зошит з математики отримувача освітніх послуг 2-А класу? Правда, круто звучить? А може, через кілька років у підручниках з історії ми прочитаємо: «Здобувачі освіти боронили Україну під Крутами, боролися з фашизмом під час Другої Світової, а пізніше були каталізаторами Революції на граніті та Революції гідності»…
Отже, зникають учні зі шкіл, зникають і директори шкіл, зникають і самі школи, дитячі садочки, палаци дітей та юнацтва. Тепер директиви, накази, листи, які так щедро спускають на місця (жахливий вираз), чиновники адресують керівникам ЗЗСО, ЗДСО… а дітей, студентів, курсантів мають вчити та виховувати не педагоги (вихователі, вчителі, керівники гуртків, професори), а надавачі освітніх послуг.
До чого я веду: у нашій мові, у наших нормативно-правових актах ще є слова, які підкреслюють, вирізняють, диференціюють статус людини, що навчається, статус педагога. Тож бережімо красу рідної мови, а людей не будемо знеособлювати та принижувати.
Оригинал
Опубликовано в рубрике